День Європи

18 травня українці відзначатимуть день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту, День Європи.

Слово “Європа” для кожного українця вже стало знаковим і означає значно більше, ніж частина світу, в якій ми живемо. Не зайвим нагадати, що саме територія України є географічним центром Європи. Ми народились та живемо у самій сердцевині Європи, і як не нам необхідно закріпити останній крок на шляху до повної інтеграції у європейське суспільство. “Європа” це шлях, напрям, устремління, боротьба і сподівання.

У ХІХ столітті на Закарпатті, у Верхньотисинській улоговині на правому березі Тиси, було встановлено двометровий геодезичний знак, що позначає географічний центр Європи. Його координати: 47 ° 563″ північної широти і 24 ° 1130″ східної довготи.

Ми наближали День Європи

Заслуга українців у цьому, як свідчить історія, особливо новітня, – неоціненна. 

День Європи – зародився ще 9 травня 1950 року в Парижі.  Саме того дня міністр закордонних справ Франції Робер Шуман закликав Францію, Німеччину та інші європейські країни об’єднати їхні вугільну та сталеливарну галузі промисловості, що становили основу нарощування військової техніки, в нову наднаціональну модель життя. Завдяки такому симбіозу економічних зусиль і розподілу досягнутих результатів європейські країни уникнули накопичення військової могутності одна проти одної, що і забезпечило мир в Європі. Ці підвалини спільної справи вибудувалися в спільний “Європейський дім” у 1985 році на Саміті Ради ЄС у Мілані, де вирішили увічнити день проголошення Декларації Шумана та постановили щорічно відзначати День Європи.

Так народилася нова, унікальна, мирна і успішна модель співіснування народів великої частини світу, що грунтується на принципах співробітництва, взаємоповаги і взаємопідтримки, свободи, верховенства права і  демократії.

У Брюсселі, де перебувають керівні органи ЄС, а також у країнах-учасницях ЄС, щорічно цього дня проходять урочисті заходи.  Головна їх мета – дати можливість кожному мешканцю великого континенту відчути себе у “Європейському домі” вільним і захищеним, незалежно від його громадянства і національної приналежності.

Щоб не накладати і не асоціювати святкування цього дня з Днем перемоги, в Україні прийнята своя дата. З 2003 року в третю суботу травня в Україні відзначається День Європи відповідно до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року. 

Слід відзначити, що Україна – єдина держава, яка святкує День Європи, не будучи дійсним членом Європейського Союзу. І це також добрий знак, оскільки, сказавши “а”, треба говорити і далі, а початок справи – це вже 50 відсотків успіху.

У 2019 році День Європи в Україні припадає на 18 травня.

У 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову “Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі”, в якій підтвердила мету українців бути у Європейському Союзі.  Була підписана та ратифікована Угода про асоціацію між Україною та ЄС, а відтак утворилися партнерські відносини між сторонами. Україна сприйняла укладення Угоди як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції – набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.

Ми, українці, відчуваємо, що ситуація в Україні та події навколо нашої держави займають одне з головним місць у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС. “Українське питання” в різних нюансах дуже часто – на порядку денному   Європейського Союзу.

 Чому ми святкуємо цей день?

Святкуємо, не будучи членами ЄС, бо:

– впевнені, що питання членства в ЄС – лише питання часу;

 – так формується позитивна громадська думка щодо євроінтеграційного курсу України;

– так ознайомиться якнайбільше людей з європейськими цінностями та традиціями;

– це популяризація загального європейського культурного надбання серед громадськості, зокрема, молоді;

– це залучення населення регіонів України до діяльності, пов’язаної з інтеграцією країни до ЄС.

І з усіма цими устремліннями і бажаннями ми кожен рік відзначаємо День Європи. І в цьому святі також відчувається євроінтеграція. Гасло “Ми йдемо в Європейський дім” має цілком реальні обриси, з чим ми себе і вітаємо!

Джерело:
https://espreso.tv/article/2018/05/19/den_yevropy_v_ukrayini_zhyty_v_centri_chy_v_serci_yevropy

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Ізоляція РУнету

Підписаний 1 травня президентом РФ В. Путіним закон «про забезпечення безпечного функцонуваання інтернету в Росії», більш відомий як ізоляцію Рунета, може позбавити не лише громадян Російської Федерації, а й мешканців тимчасово окупованої АР Крим вільного доступу то всесвітньої «павутини».
За словами представників Ради Федерації РФ, зазначені обмеження в російському сегменті покликані на захист інтернет-простору «в разі існування загрози кібератак з боку Сполучених штатів Америки» та забезпечать стале функціонування інтернет-мережі відповідно до настанов та новації Роскомнагляду.
В якості гарного прикладу ізоляції вітчизняної інтернет мережі від всесвітньої павутини, представники влади РФ наводять приклад Китайської народної республіки, яка з 1998 року розпочала поетапне відсторонення від зовнішніх інтернет-ресурсів та браузерів під назвою проекту «Золотий щит».Таким чинмо, на сьогодні китайський сегмент інтернету розвивався окремо від іншого світу: там не працюють ані Google, ані Facebook, ані Netfleix або інші популярні сервіси. Вони були замінені виключно китайськими аналогами.
Влада Китайської народної республіки мотивує ізоляцію китайського сегменту захистом інтересів державної безпеки, відокремлення громадян від контенту, що протирічить «політичним» коректним нормам. Інакше кажучи – жорстка цензура.
Повертаючись до російського питання, аргументація відмежування російського соціуму від всесвітньої мережі «побоюванням щодо кібернетичних загроз з боку спеціальних служб Сполучених штатів Америки» виглядають дещо сумнівно. Не кажучи про те, що більшість кіберзагроз йде все ж таки з боку країни-агресора. Справжніх намірів президента Російської Федерації ніхто та ніколи не озвучить, але їх можна досить чітко прочитати. Максимально створити механізм інформаційного впливу на суспільну свідомість громадян РФ, контролювати за допомогою «цепного пса» Роскомнагляду.
Цей крок дозволить російській владі встановити систему глобального цензурування Інтернету. Зокрема, влада РФ зможе зациклити весь інтернет-трафік усередині своїх російських мереж, випускаючи глобальний інтернет тільки той трафік, який вважатимуть за потрібне.
Уявімо, що такі ресурси, як Youtube, група ресурсів мережі Google, чи інші рейтингові сайти, на думку представників влади РФ, розповсюджуватимуть інформацію, що нібито є загрозою для державної безпеки. І відповідно до новоприйнятого закону, громадяни РФ не матимуть змоги більше користуватись цими мережами. Тобто, РФ власних громадян саджатиме на «пропагандистську голку», де кожен день користувачі матимуть змогу слідкувати лише за тим, як гарно керує державою нинішній президент. Згадуючи радянські часи, неможливо не згадати що до вторгнення електронної та цифрової індустрії у нашу з вами життєдіяльність, мешканці СРСР мали змогу дивитись лише 4 канали по телебаченню, 3 з яких транслювали та пропагували діяльність ЦК КПРС. І ті дії дали свій негативний результат – люди не розуміли, що відбувається за межами країни, як розвиваються інші держави, і не бажали цього знати, бо були впевнені, що це їм не потрібно. І це безперечно досягнення ідеологічного та пропагандистського апарату компартії.
Проте, сьогодення диктує особі інші правила. Ми живемо у епоху інноваційних технологій, у період розвитку та вдосконалення комп’ютерних технологій, епоху Інтернет-мережі. І відповідно до низки міжнародних угод, конвенцій та договорів, отримання інформацію, що не є обмеженою у доступі, є одним з основоположних прав людини. Це не що інше як потреба особи, позбавлення якого неодмінно призведе до негативних наслідків, особливо в плані особистісного розвитку людини.
Те право, яке в тому числі і Російська Федерація, зобов’язалась забезпечувати, ставлячи свій підпис під пактами про громадянські, суспільні та політичні права громадянина у 1966 році. Проте, чи зайве нагадування, що принципи міжнародного права нехтуються РФ на їх розсуд, Будапешстький меморандум, Гельсинські акти?
Які наслідки для звичайних громадян матиме прийнятий закон. Певно, треба дочекатись набрання законної сили закону, для того щоб робити певні висновки. Проте, РФ і далі стягує над головами залізний купол, через який ще важче буде пробиватись промінь плюралізму, ідейної багатогранності.
Що відбулося після затягування удавки місцевому населенню СРСР – всі прекрасно пам’ятають.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Добровольці на захисті вітчизни

Навколо добровольчих батальйонів, що беруть участь в антитерористичній операції на сході України, виникло дуже багато суперечностей. В основному, це пов’язано з агресивною пропагандою російських ЗМІ, які створюють картину солдатів батальйонів як «фашистів». У риториці, яку використовують російські ЗМІ, новий уряд у Києві називають «хунтою», а добровольчі батальйони отримали назву «каральні батальйони».

Добровольчі батальйони були створені насамперед під тиском з боку суспільства, і швидше за все тієї частини суспільства, яка брала активну участь у Євромайдані з листопада 2013 року до лютого 2014 року. Вони є значною мірою його безпосереднім продуктом.

Захоплення Криму «без єдиного пострілу», а також евакуація з окупованого півострова підрозділів української армії породили в українському суспільстві переконання, що регулярна армія не є ні підготовленою, ні мотивованою, як того слід було очікувати. Члени Самооборони, які кількома тижнями раніше були готові віддати своє життя на Майдані, були занепокоєні позицією кримських солдатів — окрім офіційних спроб уявити останніх як героїв, які уникають загрози життю цивільного населення шляхом здачі своїх позицій. 05 травня 2014 року Рада Майдану видала розпорядження «Про основні завдання Самооборони Майдану в умовах російської агресії». На його підставі добровольці Самооборони, що були членами сотень, були покликані на службу в одну з наступних структур: в добровольчі батальйони Нацгвардії, батальйони спеціальної міліції або резервні батальйони територіальної оборони, які почали виникати в квітні 2014 року. З цього моменту основною одиницею Самооборони в складі вищезазначених структур офіційно ставали батальйони. Практично саме добровольці з Самооборони Майдану були в основі створення багатьох з цих батальйонів з перших днів їх виникнення.

Одним із перших був сформований 2-й батальйон спеціального призначення «Донбас» — підрозділ, що сьогодні входить до 18-го полку оперативного призначення (в/ч 3057) Національної гвардії України. Сформовано у квітні-травні 2014 року з добровольців, як підрозділ громадсько-територіальної оборони, щоб забезпечити діяльність органів державної влади на території Донецької та Луганської областей, у тому числі, й для охорони державного кордону від прориву організованих груп диверсантів з Російської Федерації. Станом на травень 2014 року особовий склад «Донбасу» на 80 % складався з мешканців Донецької області. До підрозділу записувалися як професійні військові, так і люди без будь-якого військового досвіду.

Добровольчі батальйони були створені, насамперед, як підрозділи для підтримки дій регулярних військ. З самого початку вони відрізнялися дуже високою мотивацією при різному ступені навченості та підготовки. Спочатку до їх складу входили не лише недосвідчені ентузіасти, хоча таких був великий відсоток, особливо серед молодого покоління солдатів.

Остап Смерека

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Реваншисты наступают

“Реваншисты” начали с одной из наиболее чувствительных сфер, где все еще сшито живой ниткой” – с церковного вопроса.
Как и заявлял главный провайдер московского православия в Украине, нардеп от “Оппоблока” Вадим Новинский, Окружной административный суд Киева удовлетворил заявление Украинской православной церкви Московского патриархата (УПЦ МП) об обеспечении иска по делу об отмене приказа Министерства культуры Украины, в соответствии с которым упомянутая конфессия должна внести изменения в свое официальное название и представить эти изменения на регистрацию до 26 апреля 2019 г. Проще говоря, переименоваться в РПЦ (В) моспатриархия пока намерения не имеет. Суд принял такое решение “учитывая то, что непринятие таких мер может существенно затруднить или сделать невозможным восстановление нарушенных или оспариваемых прав или интересов истца”. К участию в деле как третьи лица судом были привлечены 265 религиозных организаций – представителей УПЦ МП.

Что же оспаривают в Окружном админсуде московские попы? 20 декабря прошлого года Верховная Рада 240 голосами (31 депутат голосовал против, из них 27 от фракции “Оппозиционный блок”) приняла закон № 2662 “О внесении изменения в статью 12 Закона Украины “О свободе совести и религиозных организациях” относительно названия религиозных организаций (объединений), которые входят в структуру (является частью) религиозной организации (объединения), руководящий центр (управление) которого находится за пределами Украины в стране, которая по закону признана осуществившей военную агрессию против Украины и/или временно оккупировавшей часть территории Украины”. Он обязывает изменить название таких религиозных организаций в Украине. Единственной страной, которая по закону признана такой, которая осуществила военную агрессию против Украины и временно оккупировала часть территории Украины, является Российская Федерация.
В законе есть три признака принадлежности религиозной организации к церкви страны-агрессора. Это ссылка на подчинение такой церкви в уставе, обязательство выполнять структурами в Украине решение церкви, центр которой находится в стране-агрессоре, а также обязательное вхождение представителей религиозной организации Украины в руководящие органы церкви, центр которой находится в стране-агрессоре. Закон требует наличие хотя бы одной из них. Поэтому именно УПЦ МП в соответствии с этим законом должна изменить свое название на соответствующее реалиям – скажем, Русская православная церковь в Украине. С момента вступления закона в действие религиозные организации получат четыре месяца для смены названия, иначе положения их устава относительно названия автоматически потеряют силу. Украинская православная церковь Московского патриархата там прямо не упоминается, но фактически речь идет именно о ней. Закон был опубликован в “Голосе Украины” 26 декабря 2018 года, то есть до 26 апреля УПЦ МП должна была изменить свое название.
И это крайне не нравится руководству филиала московской церкви в Украине. В день принятия закона председатель Синодального информационно-просветительского отдела УПЦ МП архиепископ Климент заявил, что эта церковь свое название менять не будет.
Председатель юридического отдела УПЦ МП Александр Бахов заявлял, что принятый Радой закон не соответствует Конституции Украины и с точки зрения международного права является “вмешательством во внутренние дела религиозной группы”. А потому он будет оспорен в Конституционном суде
И вот УПЦ МП пошла в обещанное контрнаступление. Конституционный суд сообщил, что открыл производство по представлению 49 народных депутатов относительно неконституционности закона о переименовании УПЦ МП. 49 нардепов обратились в КСУ еще 18 января 2019 г. Уполномоченными являются депутаты от “Оппозиционного блока” Вадим Новинский, Александр Долженко и Василий Нимченко. Депутаты считают, что в обжалуемом ими законе нарушены конституционные права граждан, а именно право на свободу мировоззрения и вероисповедания в разрезе права на беспрепятственное ведение религиозной деятельности.
КСУ может рассматривать это представление быстро или долго – сроки зависят от воли судей и политической конъюнктуры.
Что меняет решение Окружного админсуда?
Оно приостанавливает распоряжение Министерства культуры, которое 26 января этого года опубликовало в газете “Урядовый курьер” перечень религиозных организаций, которым необходимо внести изменения в свой устав относительно названий организаций. Первой в этом списке, составленном по результатам религиоведческой экспертизы, указана УПЦ МП. Ее и ряд других мелких религиозных организаций обязали в течение трех месяцев внести изменения в уставы и представить их на регистрацию. Срок истекает 26 апреля.
Отмена необходимости переименования УПЦ МП– лишь тактическая цель “новинских” и их единомышленников. Стратегическое их намерении значительно более глобальное – они желают вообще остановить процесс развития украинского независимого от Кремля православия. В том числе показав тем священникам, епископам и общинам, которые уже перешли в автокефальную церковь, что государство уже не будет защищать их права так, как это было во времена президента Порошенко.
Переход приходов Украинской православной церкви Московского патриархата начался после создания на Объединительном соборе 15 декабря 2018 года Православной церкви Украины (ПЦУ). Механизм перехода установлен Верховной Радой в принятом 17 января 2019 года законе №2673. С 15 декабря 2018 года свыше пятисот религиозных общин и монастырей перешли из УПЦ МП в ПЦУ. Но перед выборами президента этот процесс заметно затормозился – видимо, общины выжидают, не произойдет ли со сменой власти и переориентации политики в церковном вопросе.
Скажем прямо, вопросы развития украинской церкви объективно являются важными для формирования государственной нации. Хотя бы по той причине, что им уделяет большое значение Кремль. И руками своей пятой колонны пытается вернуть утраченные стратегические позиции.
Кремль не остановится по собственной воле. Их аппетиты утолит только принципиальная победа в этом вопрос. И важно то, что необходимо придерживаться курса развития украинской церкви, ведь к этому стремилась вся Украина. Не воспрепятствовать необоснованным обвинениям и доводам сторонников «братского народа» – сродни шагу назад в религиозной независимости.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Нам Конституція триста років потрібна!

У Квітні 1710го року наш Гетьман Пилип Орлик в евакуації уклав першу у світі конституцію держави. Якщо розуміти, наскільки важлива конституція, нам пощастило: в Україні два Дні Конституції. Не тільки 28го Червня, але і 5го Квітня. Даваймо поміркуємо, чому конституція — це важливо, і Конституція Пилипа Орлика — зокрема.

На жаль, не конституціоналіст я. Лиш трошечки цікавлюся. Народ наш — теж цікавиться дуже трошечки. Навіть у “Просвіті” я чув неодноразово, що “навіщо Майдан Конституції”. Коли я був підлітком і вивчав, як усі, правознавство, я думав: “Навіщо ця конституція? Там усе дуже розмито. У деяких країнах її нема. Он — у Великій Британії нема. Вона і нам не потрібна”.

Пізніше, отримавши вищу гуманітарну освіту та прочитавши усю Конституцію України, трохи матеріалів про неї та конституції інших країн — я зрозумів, який це важливий закон. І яка велика честь, що саме українці перші скористалися цією назвою і прийняли один із перших у світі законів такого типу. За призначення, структуру, застосування і можливі варіанти розвитку нашої Конституції — поговоримо у Червні, а зараз — трохи за Конституцію Пилипа Орлика.  

Нагадаю, що Пилип Орлик походив зі шляхетського бєларуського роду, який ішов від чехів. Пов’язавши своє життя з Україною (на службі в управліннях церкви та Війська Запорозького), він став із часом близькою до Гетьмана Мазепи людиною. Після поразки у Полтавській битві вони разом евакуювалися до Османської імперії (на територію сучасної Молдови у Бендери). Там Мазепа помер, а Орлика 50 старшин Війська Запорозького обрали наступним Гетьманом. Вибори були між трьома кандидатами, кожен надавав свою проґраму. Конституція Пилипа Орлика — це і була його проґрама, “угода між Гетьманом і старшиною”, яка після обрання вступила в дію. Конституція окреслювала структуру влади, основні засади соціальної та реліґійної політики у Війську Запорозькому, мала забезпечувати широкі на той момент свободи українському народові під протекторатом Швеції.

Наступного року, у союзі з кримтатарами і поляками, Орлик висунув свої війська проти Московії з метою повернути фактичний контроль над українськими землями. Населення здебільшого підтримувало “мазепинців”, але доводилося воювати у тому числі із українськими лояльними до московського царя військами. “Політичний реалізм” Мазепи, що він багато років співпрацював з московитами і давив антиросійську опозицію, дав сумні плоди. Повстання Мазепи проти Петра 1709го року не змогло переважити той неґатив, у який було втягнуто наш народ і закінчилося програною громадянською війною.

Від епохи Мазепи, який мав величезний вплив на українську культуру, Конституція Пилипа Орлика містить такі пережитки та забобони, як книжну мову (пізніше москалі привласнили її собі та зараз брешуть, що це була російська), вжиток назви “Мала Россія” як синоніма до слова “Україна”. Це не знецінюю роботу Орлика, але показує, за яких несприятливих умов він працював і відбувалося наше державотворення, і це треба знати.

Ми шануємо Мазепу, але могли би шанувати його значно більше, якби він присвятив все своє життя боротьбі з Московією. Він би міг тоді стати спасителем України.

Пилип Орлик, отримавши булаву після нього, зробив усе, що міг для звільнення батьківщини з-під ординського іга. Його конституція, яка у початковій формі містила систему противаг і стримувань, гілки влади і права людини, проевропейські засади зовнішньої політики — була ідеолоґічною основою майбутнього визволення.

Визволення тоді не настало. Українцям, за їхні гріхи, судилося на триста років зануритися у морок Московії. Але і зараз нам є великим нагадуванням, що українці приймали ще на початку 18го століття одну із перших у світі суспільних угод, тоді як росіяни хапалися за абсолютизм, розганяли Державну Думу, ще у двадцятому.

Потім Росія кинулася розбудовувати страшний тоталітаризм і переродилася у найбільш грабіжницьку державу за всю історію людства, Україна же — досі тримає удар цієї ненажерливої потвори.

Як і раніше — велика подяка нашим однодумцям із вільної Европи, братство із якими показує спільність правових традицій.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Газовая “игла” для Европы

 В условиях разговоров о тотальной «зраде», хотелось бы вспомнить, что 17 апреля 2014 года Европейский парламент решил поставить «крест» на попытках Белокаменной получить рычаги влияния на экономическую и энергетическую независимости, и пресечь дальнейшее проложение газотранспортной сети «Северный поток». Когда агрессивные действия Российской Федерации перешли на другой уровень, в то время, как любая страна, находившаяся в поле досягаемости РФ, имела опасения о полномасштабном российском военном вторжении – европейскому обществу необходимо было действовать решительно, дабы нивелировать вероятность интервенции со стороны неблагонадёжного «соседа».

Тем не менее, Российская Федерация продолжает лоббировать через имеющиеся пока что рычаги среди руководства стран-членов ЕС проект «Северный поток-2», второй ветке проекта «Северный поток», который по заявлениям Кремля, имеет стратегическое значение в вопросе обеспечение поставок газа, которое призвано облегчить процесс транспортировки газа.

Ни для кого не секрет, что «Северный поток» как и «Южный поток» имеет исключительно политический подтекст, в частности, намерения РФ отобрать транзитную роль у Украины, и увеличить долю влияния на европейские компании-импортеров газа. Это своего рода геополитический проект Кремля, который не имеет ничего общего с экономическими и частными интересами, а лишь стремится подорвать единство Европы. Эти газотранспортные проекты лишь очередное средство для давления на европейские страны

Такова идеология Кремля в энергетической сфере была всегда, и ею останется.

Как результат, вследствие отмены проекта «Южный потоком» (дабы не выглядеть перед своим населением «проигравшей стороной», не дать повода понять что «сверхдержаву» поставили на колени, руководство РФ решило объявить про свой отказ о реализации задуманного, ссылаясь на несогласованные детали с Болгарией, территория которой являлась отправной точкой для поставки газа в другие страны ЕС), Россия решила видоизменить формат и проложить «Турецкий поток», попутно надавив на лояльные к РФ страны, как Турция, Сербия и Венгрия. Но есть ли в этом выигрыш для России, в аспекте создания средств влияния на геополитическую обстановку в Европе, если указанные страны и так не противятся этому, напротив, всячески поддерживая РФ во всех её начинаниях?

Есть ли выгода в «Северном потоке»? Безусловно, но не в таком масштабе, как бы это хотелось Кремлю. На сегодняшний день, «Северный поток» охватывает лишь 2 страны: Россия – експортёр, и Германия – импортёр. Германия является ведущей страной, негласным «предводителем» ЕС, финансовой опорой, стабильностью существования организации. Попытка использовать как разменную монету газ, шантажируя закрученным вентилем – не самый обдуманный шаг.

Не оставляя попыток поработить европейский энергетический рынок, Кремль решил поступить по принципу «наша песня хороша – начинай сначала» и разработать новый проект, с целью достижения полного доминирования на европейской арене.

Представителям ЕС, необходимо чётко понимать, что ситуации идентичны, и в своём развитии могут привести к определённым рискам. Санкционировав и согласовав «Северный поток-2», Запад лишь усилит подверженность тактике шантаже, где Россия может по взмаху волшебной палочки просто перекрыть вентиль, и требовать что-то взамен.

Но не этим лишь опасен этот проект. В обмен на полученный материал, Европа будет посылать миллиарды евро, косвенно финансируя российскую военную агрессию, в частности, в Украине и в Сирии. Эти деньги пойдут на финансирование очередной волны дезинформации.

Естественно, распрощаться с проектом «Северный поток-2» будет не так просто, как пятью годами ранее. Тем более, ни для кого не секрет, что некоторые передовые и влиятельные страны-члены ЕС мечтают о прямом поступлении топлива, без транзита. Любые потери, понесённые в результате прекращения данного проекта, будет шагом к энергетической независимости Европы. Неужели Европа действительно хочет усилить зависимость от страны, которая недавно, на территории ЕС применила химическое оружие? От страны которая, вторглась и аннексировала территорию суверенного государства?

Отмена проекта пошлёт чёткий посыл о том, что Москва не останется безнаказанной за агрессию. И что с ней можно бороться, и побеждать.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Приговор-расстрел: хорошо забытые старые методы борьбы с инакомыслием

17 апреля 1938 года были расстреляны на территории Крыма представители крымскотатарской интеллигенции. Одна из многих советских агрессий в отношении этого этнической группы, которые не прекращаются по сей день, но уже со стороны наследника СССР – оккупанта и агрессора Российской Федерации

В симферопольской тюрьме, 17 апреля 1938 года по приказу Сталина сотрудники НКВД расстреляли 36 выдающихся представителей крымскотатарской интеллигенции. Эти люди являлись этаким лучем света для своего народа, которые в дальнейшем способствовали развитию крымскотатарской культуры, доводя основные идеи и ценности своего народа к широким массам.

Формальным обвинением было якобы участие в деятельности партии “Милли Фирка” (партия принимала активное участие в создании Крымской Народной Республики), шпионаж в пользу Германии, Англии и других стран, а также якобы антисоветская деятельность. По таким же обвинениям в концлагеря советская власть отправляла сотни представителей крымскотатарской интеллигенции.

Годом ранее, подобной участи «удостолись» члены общетсва ВАПЛИТЕ, представители «расстреляного Возрозждения». Та самая украинская интеллектуальная элита, подвергшаяся многочисленными сталинскими репрессиями, апогеем которых был расстрел известных писателей, драматургов, культурных деятелей и многих других известных общественных деятелей.

Для чего за два года Сталину понадобилось уничтожить самых одарённых, талантливых деятелей? Эти люди несли новые мысли и идеи, пытались добиться уважения украинской идентичность прежде всего своим же населением, используя свои написанные произведения и пьесы. Чтобы донести до украинцев, что мы самодостаточная нация, со своими обычаями, культурой, традициями. И к мнению этих людей прислушывался обычный люд, вдохновлялся их новым взяглядом, свежим и таким родным.

Для Сталина это было не проявление самовыражения, это было «инакомыслые», которое, по его мнению, не должно было быть в комунистическом государстве. «Инакомыслие порождает революцию» – таково мнение царило в Белокаменной, и дабы нивелировать общественную поддержку масс, которые и есть настоящей властью, Сталиным было принято рядовое для него решение – «расстрелять».

Казалось, репресии – это не тот механизм, который имеет место быть в современном государстве.  

Но… Россия в очередной раз нам доказывает, что это для нее это пустой звук. Наличие идеологического и политического плюрализмов – тот критерий, который никак не может дойти до наследника «империи» под названием СССР. И последние действия агрессора на оккупированом Крыму, в результате которых были задержаны порядка 20 представителей крымскотатарского населения – наглядное тому подтверждения. Задержаны они были по подозрению в участии в террористической организации.

Но, вернее будет, сказано, что это очередная ширма, лакмусовая бумажка, которую преподносит российская элита своему населению для демонстрации полного контроля над обстановкой. Тем не менее, все понимают, что это лишь очередной запугивание когорты несогласных, которые продолжают отстаивать позицию об агресии со стороны РФ в отношении Украины.

Время идёт, народ совершенствуется, идея развивается, а Россия погрязла в прошлом. И это для нее будет фатально.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Що буде після виборів?

Уже можна передбачати. Незалежно від того, хто переможе і чи будуть після цього несподіванки, передбачати зараз можна уже багато чого. Це можна було передбачити і сто років тому. Найважливіші речі на поверхні, але їх не помічають. Нагадаю за них.

Несподіванок після виборів справді може бути дуже багато. Може бути найнахабніше кидалово з боку обраних (цього року мають бути ще парламентські вибори і після них — непопулярні рішення влада прийматиме обов’язково, це буде дуже сприятливий для цього час). Не можна відкидати й того, що після другого туру президентських виборів “народний обранець” позбудеться великої кількості реальних або проґнозованих вад. Порошенко “отримав суворий урок”. Зеленський — цілком здатний кинути свій проросійський електорат і я навіть не буду після цього про нього думати гірше, хоча це — аморально й у демократичному суспільстві не є прийнятним. Тут ми можемо проґнозувати дуже мало і залежить від нас, на жаль, дійсно мало.

Кожна людина — крапля. Океан з крапель і складається. Я уже десятиліттями вчу людей шукати, що від них залежить і пояснюю, які великі вороги — пасивність і зневіра. Але голос однієї людини на виборах справді значить мало. Й адекватна реакція а це має бути така: 1) шукати інші способи впливу на політику 2) розуміти, що життя до політики не зводиться.

Вибори пройдуть, пройде і каденція Президента і Верховної Ради. А ми з Вами різко змінитися майже завжди не можемо. Ті самі хороші та шкідливі звички. Ті самі старі друзі та повільне набуття нових. Така сам здібність створювати додану вартість (зарплата, прибутковість і соціальна значущість нашого бізнесу). Дуже добре, якщо поліпшення швидкі.  Інколи і таке буває, особливо у молодих людей. Але зазвичай усе повільно, швидкість непомітна для непроникливих людей.

Більш важливо, аніж швидкість — спрямування руху. Розвиваємось чи деґрадуємо. Уповільнюють розвиток та схиляють до деґрадації недумання про наслідки, злість, вузькість мислення, невміння бачити хороше (неґативізм) або цілісну картину (рожеві окуляри). Невміння поважати інших, цінувати однодумців, завищені очікування від людей — особливо шкідливі, вони рвуть тканину суспільства і вносять у наше життя сварки, забирають потенційних союзників.

Дуже боляче бачити, що у зв’язку із передвиборчими подіями люди сваряться та забувають берегти те, що об’єднує. Тим більше таким згубним способом мислення активно користуються вороги, щоби послабити Україну.

В українському менталітеті надто слабкі здібності когось підтримувати. Поганий зв’язок людей одне з одним має той же корінь, що готовність проголосувати за будь-кого нового, що любов до критики на тлі слабкої орґанізованости. Вміти орґанізовувати, самоорґанізовуватися – ось це на мою думку важливо. Народ, який це вміє – легко переживе будь-якого диктатора. Який не вміє – не оцінить святу людину при владі.

Щоби нормально пережити вибори і жити після них, згадаємо слова Григорія Сковороди:

“Освіта, милосердя, великодушність, справедливість, постійність, чеснотливість — ось ціна наша і честь!”

“Все проходить, тільки любов залишається після всього.”

Ігор Алексєєв, член Ради ХОО ВТ “Просвіта”

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Слов’янск. Місто, яке побороло “русский мир”.

Рівно 5 років том назад, в найважчому для України 2014 році, братній народ вирішив принести війну в ще одне українське місто – Слов’янськ. Ворог, попередньо захопивши Кримський півострів, свої агресивні терористичні дії в супроводі «зелених чоловічків» перекинув на Донбас.

На той час, Путін усвідомлював відкритість кордонів та відсутність боєздатних українських військових части в цьому регіоні, таємно перекинув диверсійно – терористичні загони спецназу на чолі з полковником ФСБ Ігорем Гіркіним, більш відомим як – Стрілок. Російський спецназ спільно з так званим «Народним ополченням Донбасу» в 8  годині ранку здійснив захоплення міського відділу міліції та міської ради міста, проголосивши Слов’янськ частиною псевдореспубліки «ДНР». В той же момент українська символіка була замінена російським триколором, правопорядок же був замінений бандитизмом  та беззаконням.

Задовго до приходу «русского миру» в Слов’янськ, ситуацію в місті та антиукраїнські настрої розхитували регіонали і комуністи, проводячи різного роду мітинги та акції, поширюючи чутки серед мешканців про кровожерливих бандерівців. В обласних центрах Луганської та Донецької області колабораціоністи вже захопили вже захопили адмінбудівлі та розповсюджували сепаратизм по районним містечкам.

Остап Смерека

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Зачем Путину смерть поляков?

Авиакатастрофа президентского Ту-154 вблизи российского Смоленска 10 апреля 2010 года стала шокирующим ударом для Польши.

Среди 96 погибших, кроме президента Качиньского, его супруги и штата, было 18 парламентариев, 10 генералов и адмиралов, представляющих польское военное руководство и политическую элиту.

На месте «Смоленской катастрофы», 14 апреля 2010 года Польский президент погиб дорогой на мероприятия, посвященные годовщине преступления советской власти

По иронии, польский президент погиб дорогой на мероприятия, посвященные годовщине преступления советской власти, расстрелявшей весной 1940 года 22 тысячи пленных польских офицеров. Так Москва уничтожила польскую элиту того времени.

Семьдесят лет спустя, при другом российском лидере, выходце не только в общем из советской системы, но и из худших образцов системы – бывшего КГБ – польская элита пережила почти аналогичную трагедию.

Расследование подробностей катастрофы, затянувшееся на годы, показало, что новый российский режим мог сыграть едва ли не решающую роль в планировании и реализации Смоленской трагедии…

На месте «Смоленской катастрофы», 10 апреля 2010 года

На месте «Смоленской катастрофы», 10 апреля 2010 года

Расследование длиной в 9 лет

Первые попытки пролить свет на причины авиакатастрофы поставили больше вопросов, чем дали ответов.

Отчет по результатам расследования в 2011 году приводил запутанный перечень причин, большинство из которых указывали на человеческий фактор. Российские и польские следователи вообще не пришли к согласию относительно главной причины трагедии. Однако в целом все сводилось к ошибке пилота, сложным погодным обстоятельствам и непрофессиональным действиям диспетчера.Поведение Москвы казалось подозрительным ‒ анонсированное «полное сотрудничество» в расследовании так и осталось обещанием..

Однако даже несмотря на такие, казалось бы, нейтральные результаты, поведение Москвы казалось подозрительным ‒ анонсированное «полное сотрудничество» в расследовании так и осталось обещанием…

Россия также не предоставила польской стороне доступа к обломкам самолета ‒ даже при том, что предыдущая версия расследования в общих чертах совпадала и у русских, и у поляков.

Более того ‒ в ходе расследования стало очевидным, что некоторые вещи погибших пассажиров непонятным образом исчезли. В том числе и тайные коммуникационные протоколы НАТО, точно бывшиена борту.

На месте «Смоленской катастрофы», 13 апреля 2010 года

На месте «Смоленской катастрофы», 13 апреля 2010 года

Кроме того, российская сторона целенаправленно распространяла слухи о якобы пьянстве в самолете и о том, что в кабине пилота находились посторонние лица из числа пассажиров…Изменения в расследовании начались в 2015 году, когда в Польше к власти пришли правые из партии «Право и справедливость»

Все это не могло не вызвать подозрений в сокрытии информации и саботаже действительно объективного расследования инцидента со стороны России.

Кардинальные изменения в расследовании начались в 2015 году, когда в Польше к власти пришли правые из партии «Право и справедливость».

Тогдашний министр обороны Польши Антоний Мацеревичофициально отверг выводы предыдущего отчета, назвав их «сфальсифицированными».

В прошлом месяце был официально обнародован другой отчет, который кардинально отличался от предыдущего ‒ как по характеру, так и по выводам.

Ключевым его тезисом стало утверждение о том, что главной причиной авиакатастрофы был не человеческий фактор или ошибка пилота, а два взрыва на борту самолета.

Это кардинальным образом меняло отношение к трагедии, выдвигая на первый план теории заговора.

На месте «Смоленской катастрофы», 10 апреля 2010 года

На месте «Смоленской катастрофы», 10 апреля 2010 года

След российских спецслужб

Два взрыва на борту Ту-154 президента Польши, о которых сообщает Варшава, ставят ряд важных вопросов, каждый из которых, учитывая слишком нервную реакцию России на эти новые обстоятельства (в дополнение к саботажу расследования в предыдущие годы), неизменно приводит нас к российским спецслужбам.

Во-первых, каким образом взрывчатка могла оказаться на борту президентского самолета? Очевидно, что перед вылетом он должен был пройти тщательную проверку.

Это означает, что к закладке взрывных устройств причастен кто-то из круга людей, имевших доступ к самолету президента перед подготовкой к вылету. Это мог быть как завербованный русскими непосредственно для этой задачи агент, так и агентурная группа, связи с которой могли сохраниться еще со времен социалистической Польши.

Есть еще один интересный факт: самолет Качиньского вылетал вторым, вслед за Туском, тоже участвовавшем в той же церемонии, и чей самолет так же проверяла служба безопасности. Очевидно, что в спешке, которой сопровождался вылет президентского борта, скрыть взрывчатку было значительно легче… (В действительности Дональд Туск посещал Смоленск и Катынь еще за три дня до трагедии, 7 апреля 2010 года, когда он принял участие в другой траурной церемонии, вместе с президентом России Владимиром Путиным ‒ ред.)Уничтожение политического руководства другого государства ‒ не просто акт террора, а целенаправленная операция

Во-вторых, масштаб акции требовал существования связей в политических кругах. Уничтожение политического руководства другого государства ‒ не просто акт террора, а целенаправленная операция, которая должна быть просчитана не только с технической, но и с политической стороны, ведь россияне должны быть уверены в том, что объективного и быстрого расследования трагедии не будет, а, следовательно, не будет риска раскрытия.

Поэтому очевидно, что исполнители действовали не сами, а имея серьезное политическое прикрытие, что, впрочем, вовсе не означает, что они знали друг о друге, скорее, наоборот.

Все это, говорят в Варшаве, подтверждает причастность Кремля к инциденту. Однако похоже, что даже в таких невыгодных обстоятельствах спецслужбы России нашли способ воздействия на ситуацию.

Отчет еще до официального обнародования стал приобретать неоднозначный политический контекст, который, подобно бомбе замедленного действия, может стать еще одним мощным ударом по польскому политикуму и дезавуировать выводы расследования.

Выводы отчета неожиданно стали использоваться нынешней польской оппозицией против действующей власти. Так, на прошлогодних дебатах Ярослав Качиньский, брат погибшего президента Леха Качиньского, прямо обвинил действующую власть в том, что она «уничтожила, убила» тогдашнего главу польского государства.

С точки зрения российских спецслужб, ситуация выглядит выигрышно ‒ в любой момент можно перевести выводы отчета в плоскость внутриполитической борьбы в Польше, сделав акцент на том, что новые результаты расследования являются политически мотивированными и изначально были задуманы исключительно как инструмент выяснения политических отношений между властью и оппозицией в Польше.

На месте «Смоленской катастрофы», 11 апреля 2010 года

На месте «Смоленской катастрофы», 11 апреля 2010 года

Последствия

Новый отчет о Смоленской трагедии ставит гибель ключевых представителей тогдашней польской элиты в совершенно другой контекст.Дальнейшие действия Кремля только подтверждают его роль в авиакатастрофе под Смоленском

Поскольку погибшие военные и политики представляли целый пласт польской элиты, заинтересованной не только в тесном сотрудничестве Польши с НАТО и США, но и в ведении целенаправленной политики по ослаблению влияния России в Восточной Европе, в первую очередь в Украине, очевиден мотив российской стороны.

Все дальнейшие действия Кремля только подтверждают его роль в авиакатастрофе под Смоленском.

Так, почти сразу после обнародования отчета российские СМИ стали распространять тезис о политической мотивированности результатов расследования, политическом заказе и обострении внутриполитической борьбы в Польше.

Сам российский президент Путин даже красноречиво заявил, что раз взрывчатку заложили в польском аэропорту, то это вина самих поляков.

Добавим сюда богатый опыт влияния российских спецслужб на политику не только соседних, но и таких отдаленных стран, как США, и получим полную картину тщательно спланированной и осуществленной специальной операции, целью которой было не только физическое уничтожение антироссийски настроенной политической элиты Польши, но и постепенное погружение внутренней политики государства в сплошной хаос ‒ технология, которую россияне теперь могут испытать на любой другой стране, в том числе и в Украине.

https://ru.krymr.com/amp/29251919.html
Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!