Тела погибших в Сирии “вагнеровцев” возвращали с задержкой, чтобы скрыть потери

Тела российских бойцов “ЧВК Вагнера”, погибших после авианалета возглавляемой США международной коалиции в Сирии в феврале прошлого года, вернули в Россию только через два месяца после боя, сообщает “Радіо Свобода”.

Даты и обстоятельства гибели, указанные в их показаниях о смерти, отличались от реальных. Так Россия могла скрыть массовые потери в бою перед выборами президента 18 марта, на которых был переизбран Владимир Путин, отмечает агентство Reuters..

Агентству Reuters удалось установить шесть случаев, когда тела погибших в бою россиян вернули семьям более чем через семь недель после боя с документами, детали в которых были неверны.

Задержка возврата тел погибших в Сирии прошлой весной и неправильные детали в документах отличались от обычной практики обращения с погибшими в Сирии россиянами, отмечает издание. Ранее представители вербовщика возвращали тела через две или три недели после гибели с документами, где была указана дата смерти, которая совпадала с тем, что родные узнавали от сослуживцев погибших. За регистрацию смертей россиян в Сирии отвечает консульство России, расположенное в Дамаске. По меньшей мере 33 свидетельства были выданы после президентских выборов 18 марта.
Пресс-секретарь президента России Дмитрий Песков заявил агентству, что связывать задержки с выдачей свидетельств о смерти погибшим в Сирии россиянам с выборами неправильно. Он не прокомментировал участие «ЧВК Вагнера» в вооруженном конфликте в Сирии.

Москва неоднократно отрицала сообщения о том, что тысячи российских наемников воюют в Сирии, на востоке Украины или в других странах. В то же время, по сообщениям, только в Сирии погибли более 100 российских наемников.

Одной из наиболее известных частных военных компаний “ЧВК Вагнера” руководит олигарх Евгений Пригожин, который имеет близкие личные связи с президентом России Владимиром Путиным.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

“З’їзд старих та нових ригионів”

“Опозиційний Блок”, розчарований у Мураєві, Рабінович та Медведчук об’єдналися. У Києві пройшов їхній з’їзд, де вони висунули свого кандидата у Президенти України Бойка.
Для Харкова важливо знати, що тепер до цієї компанії автоматично потрапляє добре відомий нам Андрій Лесик. Правда, на з’їзді йому слова не дали. Можливо тому, що може якусь дурню ляпнути. (Всі проросійські політики як проросійські політики, а він — одного разу у прямому ефірі явно закликав до сепаратизму. За це був майже одразу затриманий, справа проти нього досі слухається.) Можливо тому, що взяли його до “нової опозиційної платформи” взагалі неохоче — орґанізатор дуже слабкий. Спитайте у Харкові — хто цей “Український Вибір” взагалі підтримує?
Лесик сфоткався з Рабіновичем і Бойком і без коментарів виклав на Фейсбук. Рабінович і Бойко про Лесика не згадують. По-своєму мудро вчиняють.
Нагадайте знайомим ватничкам, що при Януковичі всюди ставили донецьких і купу грошей у Макіївку вбухували. Харків “сім’ї” не був потрібен. Зараз проросійські сили у Харкові не знайшли нікого ліпшого за клоуна Лесика. Прівєт, ватнічкі! Ви все ще хочете перемоги Бойка? Ваш улюблений Гепа — не ідіот і давно зрозумів, що з Росією дружба не можлива, підтримуйте краще далі його, не голосуйте за дурника, не ганьбіться.

Автор
Артем Листопад

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Путин презирает марионеток

Молдавский президент Игорь Додон воспользовался празднованием 10-летия избрания Кирилла московским патриархом, чтобы слетать в Москву и провести переговоры с Владимиром Путиным.

Присутствие Додона было важно как для него, так и для принимающей стороны. Кириллу, этому самопровозглашенному “московскому папе”, не удалось заманить на свой праздник ни одного постсоветского президента – кроме, разумеется, Путина и еще Додона. Но и Додону, партия которого готовится к парламентским выборам в Молдове, важно было покрасоваться в обществе Путина и Кирилла, чтобы продемонстрировать коллаборационистскому электорату: это мои друзья.

Но чем же помог Путин Додону, кроме этой совместной фотографии? А ничем. Разрешил ввоз молдавской продукции в Россию. Но эта продукция и ранее была разрешена. Просто когда готовили новые санкции против Украины, не сообразили, что запрет провоза товаров через нашу территорию ударит по Молдове – в том числе и по оккупированному россиянами Приднестровью. Отмену глупого решения теперь преподносят как “подарок” Путина своему союзнику. А что же само Приднестровье? А ничего. Додон отчитывался перед Путиным о своих встречах с главой оккупационной администрации региона Вадимом Красносельским. Но сам приднестровский квислинг даже перед выборами в Молдове предупреждает: его “республика” хочет только в состав России, о восстановлении территориальной целостности Молдовы речи не идёт. В Кремле даже не хотят дать команду своей марионетке месяц-другой помолчать, чтобы Додон и компания привлекли на свою сторону большее количество доверчивых молдаван. А зачем? Красносельский же правду говорит!
Поэтому это статья не о Додоне и Путине. Это статья о Медведчуке, Бойко, Вилкуле, Новинском, Мураеве, Рабиновиче и о тех, кто думает, что стоит проголосовать за кого-то “правильного” – и война окончится, и территориальная целостность восстановится. Не восстановится. Можно хотеть разговаривать с Путиным, как Зеленский. Можно рассчитывать “задобрить” его автономией Донбасса, как Медведчук. Но суть намерений Путина от этого не изменится. Путину нужна пророссийская администрация в Киеве, сохранение контроля над Донбассом и признание российского статуса Крыма. Никакого другого сценария у него для нас нет. В его сознании президент Украины или Молдовы ничем не отличаются от президента Татарстана или губернатора Курской области. Порошенко бесит Путина именно потому, что не хочет вести себя, как губернатор, еще и называет его – императора, царя, вершителя судеб – на ты, как какого-то Лукашенко! И точно также Путин будет ненавидеть любого украинского президента, который не захочет вести себя, как малороссийский губернатор.
А того, кто захочет с ним разговаривать, “искать компромисс” или умасливать, Путин будет презирать – как презирал Януковича или как презирает Додона. И в этом своём презрении хозяин Кремля совершенно логичен. Потому что какое еще чувство можно испытывать к людям, не способным отдать себе отчет в реальном положении вещей?

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Азов возвращается

Отдельный отряд специального назначения “Азов” вернулся на передовые позиции в зоне проведения Операции объединенных сил на востоке Украины, сообщает пресс-служба “Азова” в пятницу.
Так, бойцы полка «Азов» вернулись на передовые рубежи войны за независимость Украины и вместе с побратимами из Вооруженных сил будут впредь выполнять боевые распоряжения в зоне ООС согласно приказам высшего командования. Этот случай является уникальным, ведь впервые за последние годы подразделение Национальной гвардии стало на защиту Украины на “нуле”.
В тоже время, стоит отметить, что последний год для полка «Азов» был непростым. В частности, во время боев на мариупольском направлении ООСН потерял троих бойцов, однако эти потери только скрепили дух азовцев и усилили воодушевление к дальнейшей борьбе за Родину, восстановливая территориальную целостность.
«В течении трех лет титанических тренировок, десятки боевых выходов и масштабных учений, освобожденные города и поселки и полная уверенность в том, что самые выдающиеся битвы “Азова” еще впереди… Боеспособность “Азову” находится на своем наивысшем уровне и мы достойны того, чтобы сполна продемонстрировать ее врагу… Уверены, что впереди всех нас ожидает победа и бойцы “Азова” сделают все для ее приближения!», – отмечают в пресс-службе.
Как известно, в августе 2016 года часть ООСН полка особого назначения “Азов” была отведена из Мариуполя в рамках плановой перегруппировки сил и средств Национальной гвардии Украины в Донецкой области, и размещена в Запорожской области, где продолжила выполнять задачи, предусмотренные законом “О Национальной гвардии Украины”.
В 2017 году первый заместитель министра внутренних дел Украины Сергей Яровой, отвечая на вопрос о вероятности возвращения военнослужащих полка “Азов” на первую линию обороны в зоне АТО, сказал: “Решение принимает руководитель антитеррористической операции, поэтому личный состав и Нацгвардии и Нацполиции полностью зависит от такого решения”.
Поэтому, мы все ожидаем успешного возвращения на передовую наших бойцов, и желаем и вернуться со щитом!

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Пораженье от “Победы”

К 75-й годовщине окончания Второй мировой войны Первый канал решил запустить круглосуточное вещание, посвященное исключительно Великой Отечественной. Казалось бы, зачем еще один по сути военный канал, когда уже есть “Звезда”, рупор Министерства обороны?

Во-первых, Константину Эрнсту удалось изобрести машину, которая позволит аккумулировать в бюджете его собственной корпорации новые средства, а во-вторых, “Звезде” все же приходится говорить со зрителями о настоящем – а настоящее отнюдь не выглядит перечнем побед.

Зато канал “Победа” точно о настоящем говорить не будет. Его задача – превратить несколько лет ежедневной кровавой трагедии миллионов людей в путинский праздник победобесия, заставить людей поверить, что настоящее им не нужно, не интересно, а самое главное – спасибо деду за победу и можем повторить. О том, что этот несчастный дед вернулся с войны без рук или без ног, мыкался по вокзалам и ночлежкам, прежде чем быть вывезенным в места, где он не мозолил глаза начальству; о том, что он за всю свою жизнь мог так и не увидеть ни нормальной еды, ни нормальной медицинской помощи, ни жилья человеческого и все это заменялось юбилейными медальками, – об этом “Победа”, конечно, не расскажет. О том, что “повторить” в наше время означает превратить Россию и Америку в груду радиоактивного пепла, тут Дима Киселев прав – об этом не сообщит.
У телеканала будет другая задача – заставить людей, у которых отобрали будущее, поверить, что жить можно только в прошлом. И понять, что война – это совсем не страшно, что это даже очень весело и заканчивается “Победой” и парадом.

На такое свинство были не способны даже коммунистические правители России: они продолжали воевать, лезть всюду, где только было можно – от Праги до Луанды, – и все же уверяли своих подданных, что это все ради мира, только ради него. И народ повторял свое выстраданное “лишь бы не было войны”. Потому что люди еще помнили, каким кошмаром были первые десятилетия ХХ века – Первая мировая, гражданская, Вторая мировая… Даже при самой жестокой идиотской диктатуре люди просто хотели, чтобы их не бомбили, чтобы их дома не разрушали, чтобы они не бежали, чтобы не хоронили близких, которые гибли на фронтах или умирали от голода и болезней. И власть боялась сказать им, не забывшим весь этот ужас, что война – это праздник и парад.
Путин перевернул пирамиду. Теперь Россия только для войны и существует. Живет памятью о войне, участием в войнах и ожиданием войны, в которой наконец-то докажет, что встала с колен. О том, что война – это боль, горе, слезы и смерть, никто даже и не вспомнит.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

“Роковые украинские женщины”

«Наших бойцов выманивают тренированые женщины-агенты». Очередной «перл» пропаганды со стороны «ДНР». Как известно, боевики батальйона «Спарта» возомнили себя всезнающими, и для того, чтобы уведомить своих «побратимов» о надвигающих опасности, решили предостеречь друзей. В этот раз, в ненавистную категорию к ДНРовцами попали… женщины, которые по их мнению, завербованы украинскими спецслужбами.
Бредовости этого фейка нету предела. Могу представить тайные базы, где наше всемогущее СБУ решило хитростью взять врага, не путём осуждения за тероризм или сепаратизм, нет извольте. Метод весьма изощрённей – знакомство в соцсети з «сепарами», завлечение и выманивание их на подконтрольную территорию Донецкой и Луганской областей.
Такое чувство, что авторы этой брошуры явно пересмотрели кинематограф, а именно фильм «Красный воробей», где готовили из женщин универсальных бойцов, которые используя все свои качества работали «на благо родины».
Видимо, у пропагандистов «Л/ДНР» закончилась фантазия. Ведь, по версти боевиков из батальйона «Спарта», «женщины знакомятся в соцсетях, и с помощью психотропних веществ выманивают их на территорию Украины». Рассказать жителям оккупированого Донецка и Луганска и террористам правду, что многие боевики просто сбегают не из-за «роковых украинских женщин», а из-за непонимания, за что всё-таки они одвернулись от родного государства – это будет плевком российской пропаганде и огромной трещиной для «русского мира».
В пример подтверждения теории «рокових женщин» приводят задержание в 2018 году боевика Игоря Солода, задержаного близ села Зайцевое. Вот только на допросе, который транслировался на украинских телеканалов, «сепаратист» заявил, что в плен сдался, нет , не из-за украинок-диверсанток в соцсетях, поскольку просто заблудился и отстреливаться было нечем.
Прокол конечно, не единственный, и не последний от русской пропаганды. Но нам не привыкать. В тоже время, всегда есть поводы порассуждать на эту тему.
Ведь победа всё-равно за нами!

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

День створення Організації українських націоналістів

Створення єдиної організації на Конгресі у Відні стало завершальним етапом формування українського націоналістичного руху. У 1924 р. серед українського студентства та вояцтва на інтернуванні в Чехословаччині була утворена Група української національної молоді (ГУНМ), 1925 р. у Подєбрадах постала Легія українських націоналістів (ЛУН), а в 1926 р. у Галичині – Союз української націоналістичної молоді (СУНМ). Окрім цього, з 1920 р. на території західноукраїнських земель під польською окупацією діяла Українська військова організація (УВО), що тривалий час не мала оформленого ідеологічного підґрунтя. Об’єднавчий процес у націоналістичному середовищі стартував із проведенням двох конференцій – 1-ої у Берліні (1927 р.) та 2-ої у Празі (1928 р.). Під час берлінської конференції був утворений координаційний центр під назвою Провід українських націоналістів (ПУН), який очолив полковник Євген Коновалець. Наступного року було прийнято рішення про відокремлення ПУНу від усіх інших українських політичних центрів та партій і проведення установчого Конгресу українських націоналістів у столиці Австрії. Запланований на весну 1928 р., через політичні, технічні та конспіративні причини Конгрес розпочав роботу 28 січня і тривав до 3 лютого 1929 р. У повідомленнях про запланований захід місцем його проведення було вказано Прагу. Проте учасники Конгресу зібралися у столиці Чехословаччини, звідки відбули до Відня.

Участь у заході взяло 30 представників від чотирьох українських націоналістичних організацій (УВО, ГУНМ, СУНМ та ЛУН) і двоє гостей. Відбувалися наради в окремих комісіях (ідеологічній, соціально-економічній, військовій, політичній, культурно-освітній та організаційній), які напрацювали конкретні положення до програмних документів ОУН. Усього на пленумах та засіданнях комісій було зачитано 40 доповідей. На пленарному засіданні 2 лютого 1929 р. були підведені підсумки роботи окремих комісій, ухвалено постанови Конгресу та устрій ОУН, а 3 лютого обрано керівні органи ОУН. Головою ПУН було одноголосно обрано полковника Є. Коновальця. До складу Проводу увійшли М. Сціборський, В. Мартинець, П. Кожевників, Д. Андрієвський, Ю. Вассиян, генерал М. Капустянський, Д. Демчук та Л. Костарів. Головним суддею став Я. Дуб, а головним контрольним – Я. Моралевич.

За результатами установчого Конгресу була видана відозва, в якій повідомлялося про створення ОУН та визначалися головні ідеологічно-програмні засади українського націоналістичного руху. «Маючи за мету відновлення, впорядкування, оборону та поширення Незалежної Соборної української Національної Держави, українські націоналісти змагатимуться до зібрання творчих сил унутрі нації та до зміцнення її відпорності назовні. Тільки повне усунення всіх окупантів з українських земель відкриє можливості для широкого розвитку української нації в межах власної держави», – зазначалося у відозві.

Створення ОУН завершило об’єднання націоналістичних груп і організацій в одну українську підпільну визвольну організацію. Внаслідок цього постала безпрецедентна в українській історії політична структура, що відрізнялася від інших українських партій та організацій програмно-устроєвими принципами. ОУН визначала пріоритет загальнонаціональних інтересів над приватними, партійними та класовими, відкидала зовнішньополітичну орієнтацію на історичних ворогів України та проповідувала віру у власні сили. З часом змінювалися викладені у програмі соціально-економічні ідеї, уявлення про державний устрій, виявив свої слабкі сторони і статут ОУН, проте наскрізним впродовж усієї історії цієї організації аж до 1960 р. залишався ідеал Української Самостійної Соборної Держави.

Консолідація українських націоналістів була частиною загальноєвропейського процесу, адже приблизно в той самий час подібні явища відбувалися й серед інших народів Центрально-Східної Європи – хорватів, словаків, румунів та ін. Водночас за внутрішніми устроєм, інструментарієм політичної боротьби, метою та завданнями ОУН можна порівняти з типологічно близькими їй підпільними визвольними рухами та організаціями бездержавних народів Європи та Азії XIX – І пол. XX ст., зокрема поляків, ірландців, сербів, македонців, албанців, литовців, латишів, естонців, євреїв, в’єтнамців тощо. ЇЇ постання на українському ґрунті було закономірним наслідком підневільного колоніального становища української нації та прагненням реалізувати своє право на політичне самовизначення й утворення незалежної держави.

джерело: http://territoryterror.org.ua

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Сдача по-русски

На этой неделе проведена очередная встреча президента России и премьер-министра Японии, которая могла сдвинуть с мертвой точки процесс переговоров по передаче двух Курильских островов. Возникает один вопрос – острый вопрос по Курильским островом между Россией и Японией не решался с 1956 года. Почему же сейчас, Владимир Владимирович решил, так сказать, снизойти и договориться с соседями?
Отношение международного сообщества к Российской Федерации как к стране-агрессору, неисчесляемый ряд экономических и политических санкций, блокирование проэкта «Северный поток-2», конфликт между Вселенским патриархатом и Российской православной церковью…Это и многое другое способствуют формированию статуса России как страны-изгоя. Несколько голосований в Генеральной ассамблее ООН наглядно показывают, что у России поддержка минимальная. Союзники, безусловно нужны, тем более страны, которые занимают передовые позиции. И если с европейскими странами отношения не такие дружественные, как бы России хотелось, то на Востоке шансов установить хорошие добрососедские отношения в разы больше.
Кто-то скажет, есть же Китай? Верно, эта страна всегда поддержала нашего «восточного соседа» во всех его начинаниях. Безусловно, Китайская народная республика является на сегодня одним из ключевых игроков на мировой арене, которая развивается сумасшедшими темпами. Но одного большого партнера мало. Если бы их было больше…
И тут, видимо, Владимира Владимировича осенило – есть давно забытые всеми Курильские острова, которые могут послужить отличным бартером, для дальнейшей благосклонности Японии.
В тоже время в Японии понимают, что распад РФ неизбежен, и по этой причине стараются заключить мирное соглашение по передаче Курильских островов как можно раньше, чтобы потом не иметь никаких дел с “идущей на дно” страной. Так, Путин хочет добиться от Японии поддержки в вопросах, касающихся “Северного потока – 2”, Крыма и проведении агрессивной политики, в обмен на это президент РФ готов пойти на маленькие уступки, но вряд ли согласится при своем президентстве отдать Курилы, если такое соглашение и будет, то, скорее всего, оно будет предполагать вариант, при котором Курильские острова перейдут под протекцию Японии уже после ухода Путина.
Почему же Россия пошла по обходному пути, не по самому короткому и простому? Ведь есть оккупированный Крым, есть сепаратистские организации, которые пляшут под дудку Белокаменной. Почему же не признать свою агрессию в отношении Украины, и вернуть под контроль украинской власти временно оккупированные территории?
Ответ слишком прост – это будет окончательное падение «путинской империи», чего нынешняя верхушка России явно не может допустить. Тем не менее, это вопрос времени – когда вернутся наши земли.
Констатируем один простой факт – Путин создал для себя геополитическую ловушку, бомбу замедленного действия. Захватив в 2014 году Крым и Донбасс, президент России нарушил базовую ценность современного мира – неприкосновенность послевоенных границ. Поэтому в международных отношениях «проснулись и заработали» другие механизмы – изоляция агрессора, санкции, пересмотр границ. Если Россия силой вероломно захватила украинские земли, то Япония имеет полное право справедливо требовать возвращения своих исконных территорий – Курильских островов. Но точно также, по такому принципу, ей также придется вернуть ещё одну территорию – Кенигсберг – Германии.
Геополитическая ситуация вокруг путинской России складывается таким образом, что президент или его приемники будут вынуждены отдавать эти территории.
Не забываем о том ущербе, который российские оккупанты причинили, а именно, о его компенсации.
И кто знает, может, после возвращения законных украинских территорий могут вернутся исконно украинские земли.
Почему бы и нет?

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Тяжке життя перебіжчика

Важке життя ватного пропаґандиста! Останній місяць я написав кілька статтей про цей вид. По реакції читачів бачу, що треба трошки додати та узагальнити. Читайте уважно — повторюю у доступній формі важливі думки.

Ми завжди маємо безліч варіантів, як вчиняти, щоби і нам було добре, і оточуючим. Чим ми вищого рівня розвитку, тим ми більше таких варіантів бачимо. Тим краще і нам, і тим, хто поруч. Тим очевидніше, що світ стоїть на добрі. Тим менше у житті такого, що змушує сумніватися у даному твердженні. Етика — раціональна.
Більшість людей завжди могла і старалася так мислити, тому людство поступово розвивалося. Але якась частина людства — так жити не хоче. Когось із них можна виправити, а когось — ні. Хороші люди і погані. Погані виправні та погані невиправні. Якого різного підходу потребує кожна ґрупа!
У кожного народу є представники усих трьох ґруп. Але практика показує, що дуже різне між ними може бути кількісне співвідношення. Мало того, нація — дуже складна система. Хороших людей у ній може бути багато, але влаштування таке, що керують — завжди негідники, садисти, жахливі люди. Є миролюбні нації, які за всю свою гісторію ні на кого не нападали, а є — злочинні, які завжди вели загарбницькі війни. Тому ідея, що хороших і поганих народів не буває — хибна.
Хорошим народам треба об’єднуватися проти імперіалізму. Хороших людей із поганих суспільств — рятувати, допомагати їм об’єднуватися та “перезасновувати” свою державність, перебудовувати національну ідентичність.
Зомбі, хворі, ображені на життя та неосвічені — потребують допомоги хороших людей і тому треба вміти переаґітовувати та допомагати кожному. Ті, хто іде на злочини свідомо — мають бути ізольовані від суспільства. В Україні всяких таких дуже багато. У Росії — очевидно ще більше. Але є принципова відмінність — Росією в усих її “перевтіленнях” погані люди завжди правили і завжди правитимуть, поки вона не зникне остаточно.
Тому я весь час пишу, що саме існування Росії — причина воєн, злиднів, гальмо проґресу. Що воно несе утиски хорошим людям всього світу та розкішне життя — поганим. Практично у кожній статті я пишу, що Росія має припинити своє існування. “Картаґен має бути зруйновано”.
І на нас — особлива відповідальність за це. Україна колись теж була імперією і завойовувала чужі землі. Від того Росія і виникла. За старі гріхи вона нас тепер і мучить. Працюючи над ліквідацією Росії, ми звільняємо не лише себе, але й безліч народів, які колись були втягнуті до імперської орбіти. На місці Росії буде кілька національних процвітаючих держав, так як на місці Римської імперії з часом утворилися сучасні европейські держави.

Важке життя ватного пропаґандиста! Називають тебе пропагандоном, тому що ти пропаґуєш Лугандон. Постійно треба пам’яти, як де і коли збрехав. Гроші щастя не приносять, бо у когось їх завжди буде більше. Убити можуть у будь-який момент — свої ж у першу чергу. Весь час доводиться сваритися і розказувати, як усе погано — інаше русскіє люді не дивитимуться, не слухатимуть, і лайків та репостів від них не дочекаєшся.
Дрібному “журналістику” – набагато легше. Раеалістичні куратори багато не вимагають. “мноґіє народньіє командіри в чєтирнадцатам ґаду занімалісь атжимамі, сажалі нєвіновних в падвал, расстрєлівалі, ґрабілі, убівалі… ох… єслі би нє рассія прішла в чєтирнадцатам і нє трєснула желєзним кулаком па сталу!” “товарищи из Партии регионов, повышайте, наконец-то, статус русского. Никакого восстания не будет восставать некому. Просто бандеровцев уже давно нет. Приятная новость.” “Тягнібок на мєня смотріт і думаєт: от би єго ґрохнуть! Но он етого нє дєлаєт, потому что думаєт о послєдствіях. А любой би наш — донєцкій, кієвскій, мАсковскій — взял би да і ґрохнул, і пашол. Наш такой — сначала дєлаєт, а патом — думаєт.” – пише Чаленко.
Чи може він уже поміняв прізвище на Чаленковъ? І як до нього звертатися — ґаспадін або таваріщ?
Але найбільший його перл: “Ми, бєзусловна, адін народ. І я іскрєннє вєрю, что вскорє ми вассаєдінімся, как Восточная і Западная Ґєрманія.”
Ви знаєте, що возз’єднання Німеччини мало форму ліквідації східної тоталітарної держави, і що земля, яку топтав путін — ще й досі залишається менш розвиненою? Західні німці дуже довго платили спеціальний податок, щоби “витягнути” східних німців.
Тому вибачте, пане Чаленко, ми квапитися із возз’єднанням не будемо. Спочатку добре навчимося вирішувати свої проблеми. Потім почнемо допомагати хорошим людям на території злочиної РФ. Вам, здається, неможливо допомогти. Вибачте.

Нам зараз пощастило у тому, що московія — слабша, ніж будь-коли і ця війна — найм’якша. Щоби виграти її (і це, з іншого боку — єдиний шлях), треба просто бути розвиненими. Успішними, тобто ставити правильні цілі та досягати їх. Тоді ми будемо щасливі, а ворожа імперія — від заздрощів та немочі — сама розвалиться.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Антигерой безлічі народів

Особливо ми шануємо людей не українського походження, якщо вони зробили великий внесок у розбудову та захист України. Рідкісне диво, коли людина допомагає розвитку одразу кількох націй. Тоді ми бачимо, як кілька націоналізмів у сумі дають справжній, а не вдаваний інтернаціоналізм. Існує і протилежний типаж: дурні, а частіше — покидьки, які “умудряються” підтримувати одразу кілька імперій і шкодити таким чином безлічі народів. Один такий, і його треба знати обов’язково, з Харківщини.

Підвів до написання цієї статті ось такий випадок. Я дружу з великою українською родиною, де найстарший член — дуже активний пенсіонер, учасник всіх майданів і взагалі молодець. Освіта у нього з пробілами, легко чимось захоплюється. Сидимо гуртом за великим столом, він раптом каже: “Подивися в інтернеті є такий розумний мужик — Філіп Екозьянц!” Я підскакую: “Та він же за ДНР!” Здивуванню старого немає меж. Усі члени родини не мають куди очі подіти від сорому. Ще нещодавно старий захоплювався “борцем з єврейським імперіалізмом” із здивуванням від мене дізнався, що той — теж за ДНР і зараз у Росії.
Ворогів треба знати, стежити за контраверсійними особами та ділитися своїми висновками з оточенням.
Отже, мова про “русского по матери” Пилипа Вартановича Екозьянца, розшукуваного СБУ за спроби насильницького повалення конституційного ладу. Втікши до Бєлгорода, Екозьянц радів терактам в Україні та один навіть анононсував. Значить цей журналіст мав безпосередній зв’язок із найбільш послідовними виконавцями “плану путіна”.
Зараз — трошки поміняв амплуа. Тепер він за мир, добро і позитив! Пам’ятайте, я нещодавно писав про театральну ляльку Анну Озьорову? Цей — тепер теж бажає усім добра і тільки добра. І миру «русского».
Так він, очевидно, і зацікавив мого знайомого, цілком приспавши пильність та здатність відрізняти головне від другорядного. Тому як працює цей типаж — треба вивчити більш докладно.
З самооцінкою, звісна річ, проблем нема. І ето любят русскіє женчіни! Дивляться, коментують, одна звертається до нього “Мастер”. Фан-клуб у діяча досить великий. Творить деміурґ здебільшого у форматі відеоблоґу (бо тележурналіст). “Пропаґанда має орієнтуватися на найнижчий рівень розвитку, щоби бути доступною кожному” – згадується, коли дивлюся. Інколи каже і правду: “россія заканчіваєтся там, ґдє заканчіваєтся русскій язик”. “Украинский язик — ето оружиє протів россіі”. “Мастер” інколи проявляє себе як інтелектуал, але пише, більшою мірою, щось типу “Какая может быть дружба между Украиной и Россией! Вы правы, Петр Алексеевич, не нужно и дальше обманывать себя и всех вокруг! Хватит скрывать, что, на самом деле, это уже давно никакая не дружба, а самая настоящая любовь!”. Русскій народ лайкає і мляво репостить. Коментує, що треба бути чесними і хорошими людьми, об’єднуватися, боротися з деґенератовною системою. На такі коментарі “мастер” не відповідає.
Русский вірменин дуже переймається долею України, бо харьковчанін. Але йому вистачає уваги переключатися ще на проблеми Вірменії, її стосунки із Туреччиною та Азербайджаном. Я у цій темі не експерт та хочу збереження хороших стосунків України з кожною із цих держав. Оскільки я жив сім місяців у Туреччині, маю вірменів і тюрків серед знайомих і навіть далеких родичів, можливо я “не експерт” навіть менше, ніж Екозьянц. Дуже хотілося би побачити Екозьянца у середовищі турків, які говорять, як вірмени хотіли їх знищити і “як добре, що ми ударили на випередження”.
Нагадаю, що ґеноцид вірмен був орґанізований османською імперіалістичною владою 1915. року за домовленістю з російським кривавим миколкою. Безумовно, саме внаслідок імперіалізму народи перемішалися і тому ми зараз маємо війни.
Екозьянц завжди на боці імперії. Російської, “по матери”; османської, котра проти його рідної Вірменії. Тому що буття імперій та ідеолоґія імперіалізму відштовхуються від принципу гарбати чуже, а не створювати; урівнювати та перемішувати, а не розвивати індивідуальність. Дуже пасує антигероєві з медовим голосом та пластичними переконаннями, який багато фотоґрафується, пише про добро і справедливість і бреше людям багатьох національностей так, що, можливо, навіть і сам вірить.
Справжня дружба народів, швидкий розвиток кожного із них — можливі, якщо люди масово вмітимуть розпізнавати тих, хто керується поганими намірами. І для цього знадобиться перемога цивілізованого світу над тими державними утвореннями, які завжди воювали, гарбали, придушували, “виводили” тупих підданих і сповільнювали проґрес.
Починаючи із себе, шукаючи друзів не тільки серед українці, ми усі можемо долучитися до побудови нового світу без імперій. Достатньо лише робити добрі справи.

Ігор Алексєєв, член Ради
ХОО ВТ “Просвіта”

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!