Інтеграція біженців та переселенців

Міграція є одним з найактуальніших політичних питань у сучасному світі. Чи не найчутливішим її аспектом є вимушена міграція, в результаті якої у багатьох країнах зростає кількість біженців і внутрішньо переміщених осіб. Це супроводжується популістською реакцією, а образи біженців, ВПО і мігрантів огортаються міфами і стереотипами.

Так, Україна не вперше за роки незалежності стикнулася з проблемою біженців. Вибух націоналістичних настроїв, що супроводжував становлення самостійної пострадянської державності у колишніх республіках СРСР Середньої Азії, Північного Кавказу та Закавказзя наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття, також змусив чималі маси населення шукати притулку у більш спокійних країнах пострадянського простору. З багатьох історичних, соціально-економічних і культурних причин тогочасна Україна була однією з найбільш привабливих країн. Усього з 1989 по 1993 рр. в Україну переселилося понад 600 000 осіб. Хоча не всі ці переселенці були біженцями, проте масштаби явища потребували відповідного правового врегулювання, і у 1994 р. було прийнято Закон України «Про біженців», згідно з яким біженцем може вважатися особа, «яка не має українського громадянства і піддається переслідуванням на підставі його расової, національної та соціальної належності, а також за відстоювання своїх політичних або релігійних переконань». Пізніше, у 2003 і 2005 рр., до закону вносилися зміни, але одна з ключових підстав визнання людини біженцем – «відсутність українського громадянства» – залишилася. Тому для визначення статусу величезної маси українських громадян, які в останні два роки були змушені виїхати зі Сходу України і з Криму, було запропоновано більш коректне визначення – внутрішньо переміщені особи.

Необхідно звернути увагу, що на сьогодні не всі громадяни України схвалюють державну політику у сфері забезпечення життєдіяльності вимушених переселенців та біженців переважно через моральні та внутрішньопсихологічні принципи. Деякі особи в них бачить приховану загрозу для громадського суспільства.

Слід зазначити, що на сьогодні, більшість шукачів притулку, біженців та переселенців живуть у містах. Проте, вони не є абстрактною політичною проблемою в міських кварталах, парках,  на підприємствах, лікарнях чи школах — вони є людьми з потребами, обов’язками та прагненнями.

Їх не треба сторонитися, їм треба допомогти інтегруватися до нинішнього громадського суспільства. Необхідно сьогодні прокласти шлях для переселенців, щоб вони змогли стати громадянами завтра. Якщо вони не можуть працювати, навчатися, створювати підприємства чи навіть займатися волонтерською діяльністю через юридичні чи адміністративні перешкоди або тому, що вони не мають доступних можливостей для вивчення нашої мови, ми повинні знайти спосіб для того, щоб уникнути даремного марнування їхнього життя чи талантів. Цього можна досягти цього, якщо вдасться переконати співгромадян, що біженці/переселенці є не загрозою, а можливістю створювати більш інклюзивні, відкриті, творчі та динамічні міста для всіх.

Успішна інтеграція не може ґрунтуватися на відторгненні та страху. Вона може працювати тільки при наявності взаємної поваги та плюралістичної ідентичності громади, що поділяється усіма її учасниками. Необхідно допомогти новоприбулим прийняти цінності рівноправ’я, прав людини та демократії — які є підгрунтям наших суспільств — лише тоді, коли ми самі можемо продемонструвати, що ми живемо відповідно до цих цінностей., подавати приклад, створюючи безперервно відкриті, справедливі та інклюзивні демократії.

З огляду на масштаби переселенського руху, непрості економічні та політичні та соціальні обставини, відсутність практичного досвіду, тим не менш наша країна поступово просувається у напрямі розв’язання цієї вкрай болючої проблеми. Спільними зусиллями волонтерів, громадських організацій, міжнародних і державних установ уже чимало зроблено. Головне – вдалося утримати ситуацію, уникнути масових соціальних вибухів, створити хоча і недосконалу, але більш-менш працюючу систему соціального захисту, утім ще більше залишається зробити. Водночас виявлена значною частиною суспільства єдність і згуртованість перед загальною проблемою є запорукою успіху.

Опубліковано у Новини. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *