В Україні виник новий сепаратистський рух: 21 грудня активісти хочуть перезаснувати “Республіку Україна”

21 грудня в Києві відбудеться “Всеукраїнський національний конгрес”, на якому група активістів хоче “перезаснувати державу Україна”, і створити нові органи державної влади: парламент, уряд та навіть власні збройні сили, СБУ, поліцію, податкову службу тощо. Про це вони розповідають відкрито – на своїх публічних сторінках у соцмережах. Діяльністю цих людей уже зацікавилося СБУ: в рамках кримінального провадження за самовільне присвоєння владних повноважень (ст. 353 ККУ) 19 грудня по всій Україні провели серію обшуків та допитів.

Один із фігурантів провадження – 39-річний мешканець Дніпра Анатолій Балахнін – який називає себе “ідеологом” цього руху. Не маючи юридичної освіти, він самотужки вивчив українські закони та Конституцію, і почав трактувати їх на свій лад. Зараз він є фігурантом кримінального провадження за особливо тяжкою 109 статтею Кримінального Кодексу – “дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”.

Анатолій Балахнін, фото із його публічної сторінки у Фейсбук

Коли в його двері постукали слідчі СБУ, він відмовився відчиняти двері і почав вести пряму трансляцію на своїй сторінці у Фейсбук:

  • Ви відкриваєте двері чи ні?, – на відео чутно, як із-за зачинених вхідних дверей від квартири питають співробітники СБУ.
  • Ламайте двері. Це не моя квартира. Я навіть не знаю, хто ви, – спокійним тоном відповідає Балахнін.
  • Я – старший слідчий Головного управління СБУ в Дніпропетровській області.
  • Можете викликати мене до себе.
  • В мене є санкція на проведення обшуку у цій квартирі, бо ви тут проживаєте. Ви будете добровільно відкривати?
  • Це не моя квартира, – вперто стоїть на своєму Балахнін, – лунають удари по металевим дверям. В останні секунди перед заходом правоохоронців він розповідає про те, що вже “покликав Організацію об’єднаних націй” і просить “викличіть, будь ласочка, поліцію на цю адресу”.

Напередодні у численних інтерв’ю та на своїй фейсбук-сторінці Балахнін називав поліцію, а також діючу Верховну Раду, Кабінет міністрів, Збройні сили України та решту державних органів “нелегітимними” та “нікчемними”. Нарікаючи на “незаконні” та “злочинні” дії українських держорганів, він вирішив “перезаснувати Республіку Україну “з нуля”.

З 2017 року Балахнін почав мандрувати Україною та агітувати за створення нових органів державної влади та альтернативних органів самоврядування. Під час кожного відрядження він знаходив кількох прихильників. Але навіть силами кількох людей у шістнадцяти областях України утворювалися самопроголошені сільські, міські та районні ради.

За словами самого Анатолія Баланхіна, щоб заснувати самопроголошену Київську міську раду, йому знадобилося всього десятеро людей – які приймали рішення від імені всього українського народу. Згодом такі “рішення” активісти почали розсилати до міжнародних організацій – щоб отримати їхню підтримку та підтвердження законності таких рішень.

Подібні сепаратистські проекти створюються в Україні раз на кілька років. У 2016-му році СБУ викрила діяльність так званих “територіальних громад”, які роздавали паспорти, захоплювали комунальні підприємства, збирали податки і навіть видавали власні автомобільні номери. Так само, як і Балахнін, вони називали Україну “державою-паразитом”, і встановлювали власні правила оподаткування та ведення бізнесу. А заодно – створювали власні суди, поліцію та прокуратуру.

Після серії обшуків та затримань діяльність  активістів “територіальних громад” згасла. Але нинішня активність копіює діяльність попередників. Анатолій Балахнін уже почав виготовляти “посвідчення депутатів” та печатки міськрад і пропонував усім робити їх за підготовленим зразком.


Це “посвідчення” Анатолій Балахнін розмістив у публічному доступі на платформі Google Drive

Активісти переконують, що їхню діяльність фінансують самі. Анатолій Балахнін в інтерв’ю розповідав, що деякий час уже не працює, а живе на пожертви, які надходять на його банківську картку від прихильників. Разом з тим, в СБУ не виключають, що така діяльність вигідна Російській Федерації. Керівництво РФ з 2011-го року готувала розкол України під виглядом створення федеративних округів, які потім за допомогою референдуму можуть приєднатися до сусідньої держави. Ідею федералізації України, зокрема, підтримує кум президента РФ Володимира Путіна Віктор Медведчук та проросійські партії: “Опозиційний блок” та “Партія Шарія”.

Разом з тим, правники-конституціоналісти вкотре пояснюють, що заходи на зразок так званого “Всеукраїнського національного конгресу” не мають жодної юридичної сили:

“Рішення про заснування державних органів не може приймати купка людей. Нічого спільного із законністю такий формат діяльності не має, – пояснює правник, доктор юридичних наук Віталій Шевченко. – Україна – демократична держава, і проведення масових акцій та зборів не заборонені. Але спроби заснувати парламент або нові збройні сили – це злочин, описаний низкою статей Кримінального Кодексу України, зокрема ст. 109, 110, 111, 353”.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Вот это поворот!

«За ЖОП», Юрий Бойко, Сергей Левочкин, Виктор Медведчук стали защитниками предпринимателей?!
Сначала появилось заявление Сергея Доротича о том, что Рух SaveФОП, будет предъявлять власти политические требования. По странному «стечению обстоятельств» сразу же  появляется заявление лидера «За ЖОПа», о том, что они совместно с Рухом (но не тем, что был в 90-е за независимость, а SaveФОП), наработали законопроект (4490). И вроде всё хорошо и законопроект хороший, но есть одно но…

Законопроект «ОПЗЖ» изначально был НЕ ПРОХОДНОЙ!! Он не мог набрать голоса для поддержки в зале Верховной Рады. И лидеры «ОПЗЖ» это знали. И специально подавали законопроект только от своей политической силы и в той редакции, которая не найдёт поддержки у большинства депутатов.
Под эту тему опять собрали людей, устроили провокации в Киеве!
А дальше больше.. начинаются политические лозунги и предпринимателей ведут в партию! А там требования про досрочные парламентские выборы!
Все же помнят, когда на сцену акции «SaveФОП» выходили представители других политсил, то титушки от «За ЖОП» их тут же освистывали.
Оно то и понятно, ведь именно ОПЗЖ должно возглавить народный протест, а «играть» будут ФОПов, через «лидеров»…
Харьковский депутат, владелец «Барабашова» Фельдман не преминул воспользоваться этой ситуацией для своего пиара. Александр Борисович заранее анонсировал свой выход к предпринимателям. Правда, на конкретные вопросы предпринимателей, которые работают на ТЦ «Барабашова» и их призыв о помощи ничего не ответил, дал советы из разряда «как обмануть проверяющих и работать под видом склада» и удалился.

Вот так из экономического движения “лидеры” слили всё к чертовой матери под пророссийскую партию, которая просто хочет взять реванш и разрушить страну.
Не зря лидеры харьковского «SaveФОП» не участвуют в сегодняшней акции. Алексей Кусов чётко изложил у себя на страничке Facebook ситуацию, которая сложилась на сегодня в протестном движении предпринимателей.

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1712746488886072&id=1204831679677558

В общем, думай..ТЕ

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Показатель несломлённости украинского духа на примере рядового военнослужащего Национальной гвардии Украины

Начало. Май 2014. Гибель журналиста Андреа Роккелли и правозащитника Андрея Миронова

         В мае 2014 года Славянск уже месяц как находился под контролем пророссийских боевиков во главе с бывшим офицером ФСБ России Игорем Гиркиним и местными сепаратистами. Они заняли административные здания, в помещении СБУ устроили свой штаб. В его подвале — застенок, где удерживали проукраинских активистов, журналистов и порой просто случайных людей, представители «ДНР».
         Их и американских репортеров сепаратисты считали враждебными, и они практически не могли работать в Славянске. Однако там оставались российские журналисты, корреспонденты крупных западных агентств, а также журналисты-фрилансеры, многие из них из Франции и Италии. Среди них — итальянский фотокорреспондент Андреа Роккелли, который работал вместе с известным российским правозащитником Андреем Мироновым, который помогал итальянцу с переводом.
         На вершине над оккупированным Славянском — на горе Карачун — блокпост украинских военных. Вооруженные силы Украины удерживали высоту, а Национальная гвардия, сформированная в значительной степени из добровольцев Майдана, охраняла телевизионную антенну.
         Дорога, ведущая на гору со стороны Славянска, была заблокирована так называемым «бронепоездом» — товарным поездом, который боевики использовали как баррикаду и прикрытие для обстрелов Карачуна.
         24 мая около 5 утра состоялась мощная перестрелка в этом районе между двумя сторонами: боевики обстреливали Карачун, украинские военные отвечали. После обеда в тот день, около 16:30, Роккелли, Миронов и их французский коллега — фотограф Уильям Рогелон сели в такси у гостиницы «Славянск» и попросили водителя поехать к фабрике «Зеус керамика».
         Автомобиль такси Daewoo Nexia проехал фабрику «Зеус» и остановился за поворотом, на дороге, ведущей к железнодорожному переезду. Журналисты, которые не имели на себе бронежилетов с надписью «пресса» и шлемов, пошли в направлении «бронепоезда».
         Приблизившись на несколько десятков метров до поезда, журналисты начали его фотографировать, а также антенну на Карачуне, которую видно за ним. Это продолжалось несколько минут. Таксист Евгений Кошман, ждал их возле машины. Других людей они не встречали. Ситуация выглядела довольно спокойной.
         Вдруг с другой стороны поезда появился неизвестный мужчина в спортивном костюме. Он предупредил журналистов об обстреле. Сразу после этого начали раздаваться выстрелы из легкого оружия — автомата Калашникова (АК). Журналисты вместе с таксистом и этим незнакомым мужчиной — решили спрятаться в канаве вдоль дороги.
         Пока они сидели во рву, Роккелли делал фото, а камера Рогелона, которая лежала на земле, записывала разговор между Андреем Мироновым и таксистом Кошманом.

Таксист: А это что было?

Миронов: Это перестрелка. С «калашникова» одиночными стреляют.

Таксист: А где это?

Миронов: Где? С двух сторон. Мы попали внутрь. Кто-то здесь сидит и стреляет из того, что у него есть. С вышки [неразборчиво] из пулеметов тяжелых, минометов. Здесь также где-то миномет есть рядом.
         Выстрелы из «калашникова» перемежались выстрелами тяжелой артиллерии. Обстрел шел все ближе ко рву, где прятались Рокелли и Миронов. Он длился около 20-30 минут. В результате него Роккелли и Миронов получили тяжелые ранения из миномета. Они погибли на месте.
         Уильям Рогелон был легко ранен в бедро. Водитель и человек в штатском не пострадали. Оправившись от шока, эти двое выбрались из рва и скрылись на припаркованном неподалеку такси. Рогелон остался на месте.
         Через какое-то время французский фотограф услышал, как какие-то люди спускаются в ров, в его направлении раздавались выстрелы. Он прокричал: «Я журналист!», после чего выстрелы прекратились. Он выбрался из рва и начал идти, подняв руки с фотоаппаратом вверх, в направлении фабрики «Зеус керамика». Там он встретил нескольких вооруженных боевиков, которые стреляли в воздух из автоматов и показывали ему, чтобы он уходил. Он остановил автомобиль на перекрестке и уехал. Вслед машине стреляли автоматными очередями.

Три года спустя. 30 июня 2017. Арест Виталия Маркива

         В июне 2017 суд отправил Маркива под арест, а местные газеты вышли с заголовками: «Задержан убийца Роккелли».
         Прокуратура города Павия выдвинула Маркиву обвинения в убийстве фотожурналиста Андреа Роккелли и его переводчика и российского правозащитника Андрея Миронова.
         Основание — «признание», которое Маркив якобы сделал еще три года назад в разговоре с журналисткой итальянского издания Corriere della Sera Иларией Морани. В статье, вышедшей на следующий день после гибели Роккелли и Миронова, — 25 мая 2014 года, журналистка-фрилансерка цитировала анонимного капитана украинской армии:
         «Обычно мы не стреляем в направлении города и по гражданским, но когда видим движение, заряжаем тяжелую артиллерию. Так произошло с автомобилем двух журналистов и переводчика. Отсюда мы стреляем на расстояние полтора километра».
         Следователи, прокурор, а впоследствии суд трактовали эту цитату как спонтанное признание вины Маркивым.
         Через год, в июле 2018-го, начался процесс над Маркивым в суде присяжных города Павия, расположенного в 40 км от Милана.
         Судебные заседания были открытыми, поддерживать Маркива на слушания приезжали украинцы со всей Италии. Однако в итальянской прессе их часто называли «праворадикалами» и писали, что их участие оплачено посольством Украины в Италии.

  Апелляция
        
Итак, 3 ноября 2020 года миланский суд отменил приговор бойцу Национальной гвардии Украины Виталию Маркиву.
         Маркив вернулся в Киев, в аэропорту его встречал почетный караул. Он вышел из самолета с украинским флагом в военной форме украинской Национальной гвардии.
         “Виталий выступил в суде. Выступил сдержано, достойно и эмоционально. Он сказал, что сторона защиты привела достаточное количество подтверждений его невиновности, – заявил после приговора министр внутренних дел Украины Арсен Аваков, который находился на процессе в Милане. – Еще раз подчеркнул, что он военнослужащий и знает, что такое дисциплина и достоинство. И все обвинения против него безосновательны”.
         Украинский президент Владимир Зеленский также приветствовал отмену приговора Маркиву, заявив, что лично просил итальянских руководителей способствовать пересмотру его дела “ради вынесения справедливого решения”. “Всей страной мы внимательной следили за делом Виталия, беспокоились, – заявил Зеленский. – Освобождение нацгвардейца Маркива – это победа справедливости”.

Продолжение…

         Басманный суд Москвы заочно арестовал бойца Национальной гвардии Украины Виталия Маркива. Об этом сообщает “Интерфакс”.
         Маркиву заочно предъявили обвинение по части 2 статьи 105 Уголовного кодекса России (убийство, совершенное группой лиц по предварительному сговору общеопасным способом по мотивам политической, идеологической, национальной ненависти или вражды).
         Российские власти обвиняют Маркива в причастности к минометному обстрелу в 2014 году под Славянском, во время которого погибли итальянский репортер Андреа Роккелли и его переводчик, россиянин Андрей Миронов.
         Министр внутренних дел Арсен Аваков заявил, что Россия этим решением фактически признала свое участие в попытке фальсификации дела Маркива. «А когда не удалось, начинает открытое преследование! Как говорят в России, на воре и шапка горит. Украина никогда не бросит своего солдата», — заявил министр.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

З Днем Сухопутних військ, Захисники!

12 грудня в Україні відзначається національне професійне свято всіх військовослужбовців Сухопутних військ України, які є головним носієм бойової могутності Збройних Сил України. За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань вони відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними Силами своїх функцій як у мирний так і у воєнний час.
Сьогодні безперечно професійне свято, його щороку відзначають саме 12 грудня, після встановлення Указом Президента від 18.10.1997 року. Вперше ці війська сформували в Збройних Силах України ще в 1996 році. Підставою став Указ президента відповідно до статті 4 Закону України «Про Збройні Сили України». В Україні це найчисленніші війська, які за чисельністю складають майже половину всіх Збройних Сил України.
Сучасні Сухопутні війська Збройних Сил України – це багатофункціональний організм, який складається з механізованих і танкових військ, ракетних військ і артилерії, армійської авіації, частин і підрозділів протиповітряної оборони, спеціальних військ, частин і установ, технічного й тилового забезпечення.
До складу Сухопутних військ Збройних Сил України входять: механізовані і танкові війська, ракетні війська і артилерія, армійська авіація, війська протиповітряної оборони. Сьогодні всі, хто має відношення до цих військ, святкують своє професійне свято. Основу керівництва угрупуванням Сухопутних військ складають оперативні командування: територіальне управління “Північ” – зі штабом в Чернігові, Південне -в Одесі , Західне – у Львові та Східне – у Дніпрі.
Нині особовий склад Сухопутних військ Збройних Сил України з честю виконує свій обов’язок перед народом, демонструючи вірність військовій присязі, відповідальність, високий бойовий вишкіл і професіоналізм. Як найчисельніший вид та основа бойового потенціалу Збройних Сил України, Сухопутні війська несуть найбільше навантаження та відіграють вирішальну роль у ході виконання завдань антитерористичної операції щодо забезпечення територіальної цілісності та недоторканності кордонів держави.

Необхідність мати сильну і готову армію відчули на собі багато країн, в тому числі і Україна. Збройні сили країни з кожним роком ставали все слабшим, адже зброя розпродавалося, виділені гроші йшли не за призначенням, а особовий склад ЗС розпускався. Справа в тому, що чиновники та жителі країни і уявити собі не могли, що рано чи пізно їм знадобитися боєздатна армія. Однак вона знадобилася в самий несподіваний момент. Тому армію довелося відновлювати на руїнах існували збройних сил.

У 2014 році Російська Федерація скористалася тимчасовою політичною дестабілізацією всередині України і розпочала проти нас війну. Анексувавши Кримський півострів, наш сусід націлився на південно-східні регіони України. І цілком ймовірно, що кремлівський план зі створення “Новоросії” міг би реалізуватися, якби не мужність звичайних українців, котрі добровольцями пішли захищати свою Батьківщину. Вони змогли зупинити поширення “русского міра” і дали час мобілізуватися українській армії.

Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах від Київської Русі до Великої Вітчизняної війни. І сьогодні солдати і офіцери Збройних сил України гідно продовжують традиції своїх дідів і батьків. Не всі нині, на превеликий жаль, розуміють значення власної армії, призначення якої захищати суверенітет та незалежність держави від зазіхань зовнішніх агресорів. Бажаєш жити в мирі — готуйся до війни, говорить мудре народне прислів’я.

Порівняно з 2014 роком, на сьогодні чисельність ЗСУ збільшилася на 75 тис. осіб і становить 255 тисяч, і це все люди з бойовим досвідом, готові захищати свою країну. У резерві української армії нараховується 150 тис. військових. Наче фенікс з попелу – українська армія на сьогодні є найсильнішою країною не членом-НАТО в Європі, і демонструє подальший розвиток та збільшення кадрового потенціалу.

Навіть не зважаючи, на ті особисті складнощі, життєві проблеми, насамперед житлово-побутові, які не надихають оптимізмом і наснагою офіцерський корпус, особливо молоде покоління військовослужбовців, рівень патріотизму наших військових збільшився до неосяжних меж. Адже на кону стоїть самостійність і незалежність України, а хто як не Збройні Сили можуть нас захистити в цей складний, проте дуже відповідальний час.

У цей день прийнято вітати тих, хто має відношення до сухопутних військ України. Адже це їхнє свято. Люди іноді дарують подарунки, але в основному обмежуються усними поздоровленнями і смс-повідомленнями. Також влада і зокрема Президент України вітає службовців в сухопутних військах. Вітають людей і в соціальних мережах святковою публікацією і надихаючими текстами

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

“Кормежка Донбасса” та глибока стурбованість

Ще кілька років тому чергую в Наметі, а до мене підходить бабка і намагається переконати, щоби я став за росію.

– Путин кормит весь Донбасс!

– Есесовцев в концлагерях ведь тоже кормили.

Бабуся йде. Бачить, що зі мною немає смислу говорити. Вона (у порівнянні зі своїми однодумцями!) розумна. У неї — своя раціональна точка зору, котру вона забере в могилу.

Багато разів чув, що на тимчасово окупованих територіях Донбасу справді величезну роль відіграє різного роду гуманітарка, у т.ч. із РФ. Чув від тих, хто звідтіля від’їхали не одразу, хто зараз підтримує стосунки.

Раніше “Донбасс кормил всю Украину”, а зараз — “вся рассія корміт Донбасс”.

Надаючи підтримку знедоленим (а він сам забрав у них долю), путін підіймає свої рейтинґи серед певних цільових аудиторій, де це йому треба. Звичайно же, дуже вигідно в іміджевому плані було би показати всьому світові, що РФ та її “патриотические граждане” надають підтримку “голодньім и страджущим”, а у військовому відношенні підтримують “восставших русских людей Донбасса” — вкрай обмежено.

Але з неба дивляться супутники. Діє розвідка інших видів. Без матеріально-технічної та кадрової підтримки імперської вояччини сепаратисти не протрималися би більше двох тижнів. Тому вони більше не сепаратисти, а колаборанти.  Тому не дали москалі оглянути міжнародним інспекторам ювілейний сотий “гумконвой”.

Згадується, коли ці “гумконвої” лише починалися і мали суто військове значення:

Міністерство іноземних справ подало ноту протесту. Безумовно, це гісторично дуже значущий акт “глибокої стурбованости”. Щоби наша держава могла достойно відповідати загарбникам, необхідна велика кількість суспільних трансформацій.

І вони починаються з кожної окремо взятої людини.

Позбувайтеся всього російського, що залишилося у Вашому житті. Вивчайте економічні та культурні зв’язки з імперією та робіть, що можете, для їх деконструкції. Допомагайте українським силовим структурам та біженцям, котрі придатні для переаґітації.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

День ЗСУ

6 грудня кожен військовослужбовець, а вони колишніми не бувають, відзначає свято – День Збройних Сил України. Ті, без яких напевно українська держава втратила б свою не залежність, ті, які віддали своє найцінніше задля мирного існування кожного громадянина України. Що значать наші захисники для української держави?

Прагнення воювати закладено в чоловікові на генному рівні. Саме тому кожна країна з моменту свого утворення намагалася обзавестися сильною армією, щоб мати можливість протистояти своїм сусідам. Часи йдуть, а наявність сильної армії, як і раніше вкрай важливо для кожної держави. Адже, армія — це один з основних елементів стабільного і впевненого розвитку держави, а тому й рівень забезпечення військових має бути відповідним до покладених на них завдань.

Необхідність мати сильну і готову армію відчули на собі багато країн, в тому числі і Україна. Збройні сили країни з кожним роком ставали все слабшим, адже зброя розпродавалося, виділені гроші йшли не за призначенням, а особовий склад ЗС розпускався. Справа в тому, що чиновники та жителі країни і уявити собі не могли, що рано чи пізно їм знадобитися боєздатна армія. Однак вона знадобилася в самий несподіваний момент. Тому армію довелося відновлювати на руїнах існували збройних сил.

У 2014 році Російська Федерація скористалася тимчасовою політичною дестабілізацією всередині України і розпочала проти нас війну. Анексувавши Кримський півострів, наш сусід націлився на південно-східні регіони України. І цілком ймовірно, що кремлівський план зі створення “Новоросії” міг би реалізуватися, якби не мужність звичайних українців, котрі добровольцями пішли захищати свою Батьківщину. Вони змогли зупинити поширення “русского міра” і дали час мобілізуватися українській армії.

Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах від Київської Русі до Великої Вітчизняної війни. І сьогодні солдати і офіцери Збройних сил України гідно продовжують традиції своїх дідів і батьків. Не всі нині, на превеликий жаль, розуміють значення власної армії, призначення якої захищати суверенітет та незалежність держави від зазіхань зовнішніх агресорів. Бажаєш жити в мирі — готуйся до війни, говорить мудре народне прислів’я.

Порівняно з 2014 роком, на сьогодні чисельність ЗСУ збільшилася на 75 тис. осіб і становить 255 тисяч, і це все люди з бойовим досвідом, готові захищати свою країну. У резерві української армії нараховується 150 тис. військових. Наче фенікс з попелу – українська армія на сьогодні є найсильнішою країною не членом-НАТО в Європі, і демонструє подальший розвиток та збільшення кадрового потенціалу.

Навіть не зважаючи, на ті особисті складнощі, життєві проблеми, насамперед житлово-побутові, які не надихають оптимізмом і наснагою офіцерський корпус, особливо молоде покоління військовослужбовців, рівень патріотизму наших військових збільшився до неосяжних меж. Адже на кону стоїть самостійність і незалежність України, а хто як не Збройні Сили можуть нас захистити в цей складний, проте дуже відповідальний час.

Шана Вам та низький уклін, наші захисники України. Український народ, якому ви присягали на вірність завжди з вами!

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

28 листопада: День пам’яті жертв Голодоморів

Наприкінці листопада Україна згадуватиме загиблих від штучного голоду, організованого радянською владою в XX столітті. День пам’яті жертв голодоморів – щорічний національний пам’ятний день в Україні. Жалобна дата традиційно припадає на кінець листопада. Кожного року в Україні прийнято вшановувати пам’ять загиблих від штучного голоду, організованого радянською владою в XX столітті.Голодомору в Україні передували тисячі повстань. Рух опору та боротьба за незалежність були вбиті саме голодом

Згадувати жертв голодомору на офіційному рівні вперше запропонував своїм указом другий президент України Леонід Кучма в листопаді 1998 року. Називалася жалобна дата Днем пам’яті жертв Голодомору. У 2000 році назву було змінено на День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій. Указом третього президента Віктора Ющенка від 21 травня 2007 він став називатися День пам’яті жертв голодоморів. На підставі президентських указів День пам’яті жертв голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада. Таким чином, цього року пам’ять загиблих від штучного голоду Україна вшановуватиме 28 листопада. У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, серед найбільш трагічних сторінок історії українського народу особливо сумне місце займає Голодомор 1932-1933 років. За різними даними, у 1932-1933 роках від голоду загинуло від 4,5 до 10 мільйонів людей. Голодомору передувала насильницька колективізація сільських господарств, “розкуркулення” селян, хлібозаготівельна кампанія, масовий терор на селі. Тож, українські селяни стали наступними жертвами сталінського режиму після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва. Керівництво Радянського Союзу, маючи намір знищити частину українців, офіційно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду в 1932–1933 роках.Тільки з відновленням державної незалежності український народ зміг зірвати табу з теми Голодомору та жорстокого вбивства радянською владою мільйонів українців. У 2008 році, до 75-х роковин Голодомору, під керівництвом Українського інституту національної пам’яті була створена Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр., що складається з 18 регіональних томів та одного зведеного. Цей список не є вичерпним, робота зі встановлення масштабів Голодомору все ще триває. 28 листопада 2006 року законом України Голодомор 1932−1933 років був визнаний геноцидом українського народу.

У День пам’яті жертв голодоморів українців традиційно закликають вшанувати заморених голодом хвилиною мовчання або молитвою, відвідати поминальне богослужіння, згадуючи вбитих комуністичним тоталітарним режимом співвітчизників. Традиційною скорботною акцією цього дня є “Запали свічку пам’яті”. Долучитися до неї доволі просто – після загальнонаціональної хвилини мовчання достатньо запалити свічку на своєму вікні.
На згадку про мільйони українців, убитих радянською владою під час геноциду, свічки зазвичай запалюють на центральних площах міст, біля пам’ятників жертвам Голодомору, у храмах та в залі пам’яті Національного музею “Меморіал жертв Голодомору” в Києві.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Место Украины в конфликте между Арменией и Азербайджаном. Повеяло “русским душком” на Харьковщине


На сегодняшний день Россия продолжает выматывать Украину «гибридными» операциями, вроде блокировки гражданского судоходства в водах Черного моря, провокациях на линии соприкосновения, вопреки «режиму тишины», и путем искусственно созданного конфликта в прилегающей ей Харьковской области между азербайджанцами и армянами. Стоит отметить, что в отличии от классического конвенционного противостояния, атаки гибридной войны организовать намного проще и дешевле, и в долгосрочной перспективе они способны существенно ослабить и Украину, и Запад. Конечной целью Москвы является «выращивание» и приведение к власти в Украине удобных и даже подконтрольных Кремлю украинских политиков. Именно вокруг стратегии получения контроля через структуры внешнего управления сосредоточена вся современная военная мысль, начиная с «доктрины Герасимова», и эта угроза сохраняется до смены власти в самой России.

Так, в ночь с 6 на 7 ноября «неизвестные» обстреляли парадных вход здания консульства Азербайджана в Харькове. По заявлению МИД Азербайджана, страна опасается, что обстрел консульства – дело рук радикальных армянских сил, что решительно осуждается, а правоохранительные органы  обязательно в сотрудничестве добьются привлечения к ответственности виновных в вышеуказанных преступных действиях против граждан Азербайджана и членов местной азербайджанской общины.

Вспоминая недавние достижения местной власти, стоит отметить, что данному факту предшествовала другая история. В конце сентября месяца председатель Харьковской облгосадминистрации Алексей Кучер встретился с Мурадом Омаровым – председатель Областного национально – культурного общества украино – азербайджанской дружбы «Достлуг»,  и Арменом Асланяном – консул Республики Армения, на котором был поднят вопрос взаимоотношений между армянским и азербайджанским народами на территории Харьковской области.

На данной встрече обе стороны высказали свои видения относительно мира между народами, желании не допустить любые конфликты на национальной или религиозной почве и  не допущении этого любой ценой на территории Харьковского региона.

И учитывая то, что в конце встречи оба представителя меньшин, проживающих на территории области, приняли предложение главы ХОДА стать его советниками, а также устоявшиеся традиции этих двух восточных народов, возникают большие сомнения относительно причастности представителей Республики Армении к конфликту.

К тому же 9 ноября (не сразу, не пальцем в небо, а спустя более 24 часов кропотливой работы) вышло официальное заявление СБ Украины, в котором начальник Харьковского Управления сообщил, что одной из основной версий является «втручання третіх сил до розгойдування ситуації в Україні та Харківському регіоні як елемента гібридної війни / створення комфортних умов для дипломатів третіх країн у їх діяльності, повязаної із ситуацією в Нагірному Карабасі».

Учитывая тот факт, что как раз российские СМИ и медиаресурсы  являлись первоисточниками распространения данной информации, не сложно констатировать факт, что данный факт является таки одним из элементов «гибридной войны».

А по УК Украины, к слову, по ст. 161 за нарушение равноправия граждан в зависимости от их расовой, национальной принадлежности, религиозных убеждений, инвалидности и по другим признакам можно и на строк заработать.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Ко Дню Свободы и Достоинства

Подходит к концу 7-й год, как украинское общество вспоминает события 2013 года, те самые, когда прошлая власть решила не противиться «воле Кремля» и не идти навстречу Европейской интеграции.  Это стало  последней каплей для граждан, которая в последующем стала отправной точкой  реинкарнации Украины и становления её настоящей самобытности и государственности.

21 ноября 2013 года. Тогда, в далёком тринадцатом, что звучит с иронией, ибо каждый гражданин Украины помнит это как вчера, Виктор Янукович отказались от подписания Договора про Ассоциацию с Европейским союзом.

А после… Все играли свои роли: кто-то находился на Майдане, кто-то помогал материально, кто-то морально поддерживал, и кто-то, к сожалению, отдал свою жизнь. Стоя друг за друга, спина к спине, люди цеплялись за этот шанс стать наконец-то самостоятельной страной, добиться лучшего. Но цена настоящей украинской независимости оказалась слишком большой.

Такая отдача украинского народа, наверное стало неожиданностью для России, которая привыкла иметь под крылом все постсоветские республики, и, возможно, в будущем, всё шло к восстановлению «сверхдержавы».

Оккупация Крыма, поддержка боевиков формирований «ДНР/ЛНР», информационная война, незаконные содержание под стражей украинских граждан – всё это проявление истинного жалкого «путинизма» и нежеланием снимать «русское ярмо» с Украины. Как показывает время – мы успешно справляемся с теми проблемами, которые нависли над Украиной, и продолжаем двигаться в направлении становления настоящего европейского государства.

Подписанный договор об ассоциации с ЕС, развитие городов путем имплементации принципа «децентрализации», введение безвизового режима между Украиной и Европейским союзом, не говоря уже про скорое получение Томоса от Вселенского патриархата, которое сегодня не на шутку беспокоит наших восточных соседей, дескать, отдаляемся мы от единого русского православия, сохранение макроэкономической стабильности путем поддержки независимости НБУ и поддержки политики низкого дефицита бюджета, решение о демонополизации «Укрспирта», открытие рынка земли, продолжение структурных реформ, в частности, реформирование в сфере здравоохранения, пенсионной системе и образовании, банковском секторе, запуск работы новой таможни, старт реформирования ГНС, продолжение работы в направлении диджитализации процессов в стране. Это лишь неполный список достижений нашего государства, которые стали возможными благодаря «Революции Достоинства».

Но, наверное, самое главное всё же другое. Результатом «Революции Достоинства» стал рост невиданного доселе патриотизма граждан, люди стали уважать свою Родину и гордиться тем, что они в ней живут. Ведь это, на самом деле, основная движущая сила на пути к развитию любого государства, к процветанию и успеху. А ведь к этому стремится каждая нация мира.

То, что произошло в 2013 году можно назвать, не иначе, как украинский «ренессанс». Так сказать, возрождение украинской государственности, которой не было давным-давно, а независимость в 1991 году – скорее было лишь созданной Россией иллюзией. Правда, любая иллюзия, как всем известно, имеет свойство рассеиваться, как пелена тумана.

Где обязательно потом появится солнце – наше будущее.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Не так страшні московські боти…

У боротьбі за громадську думку застосовуються соціальні мережі, котрі є інструментом. Так само, як плоскогубці, олівець і не старий комп’ютер без інтернету — вони є продовженням наших рук. У руках хороших людей вони застосовуються для поширення тієї інформації, яка сприяє розвитку, миру, наближає до істини. Правда часто неприємна, але хороші люди намагатимуться її донести у такій формі, щоби стало краще. Через соцмережі ми, як правило під власними іменами та зі справжніми фото, поширюємо запрошення на патріотичні заходи, дискутуємо і, найголовніше, знайомимося із новими людьми, котрі в майбутньому стануть активістами.

Хороших людей — більше, ніж поганих. Інакше людство би не розвивалося. Але є країни, цілі цивілізації, де все навпаки. Або поганих більше, або все влаштовано так, що погані люди мають вирішальний вплив. До таких утворень відноситься аґресивний і досі живий через грабування природи та попустительство не дуже принципових західних політиків “Русскій мір”. Хороші риси цієї “цивілізації” та хороші індивіди, котрі “считают себя русскими” — антисистемне у тому сатанинському світі явище. Якщо Ви не зовсим згодні зі мною, бажаєте поглибити власну точку зору, – вивчайте життєписи російських винахідників, лікарів, кого завгодно, людинолюбне спрямування кого не викликає сумнівів. При нашому житті можлива величезна криза у РФ, сподіватимемося, що остання, тобто фатальна. Звідтіля буде величезна хвиля біженців і для блага всього світу необхідним є захистити хороших людей, котрим не пощастило народитися московитами. Спрямувати їхні сили на добивання мерзотної імперії, сформувати з них нову еліту майбутніх національних держав на території РФ. Кацапів же (тобто поганих, імперськи мислячих москалів) — у суворій відповідності з нормами міжнародного права, Конституції України та законів України — треба буде знешкоджувати.

Хороших людей більше, ніж поганих — у світі та, можливо навіть, у Московії.

На цьому тлі сили зла намагаються імітувати кількісну перевагу, що особливо легко дається у соцмережах. Одна особа може зареєструвати, скупити чи захопити величезну кількість облікових записів. Такі фальшиві анкети називають ботами, їхніх керівників — ботоводами, підприємства із їх створення — ботофермами. Технолоґія проста і масово використовується уже років 10. Буквально роки три тому із цим почали боротися активно. Боти застосовуються інколи в інформаційній війні й добрими силами, але це буває дуже рідко. Якби не було поганих тролів, то і хороші не були би потрібні. У цивілізованих країнах є попит не на ботів та їх ляльководів, а на викривачів. Нещодавно таких викривачів почали називати ельфами, кіберельфами.

Ботів ліквідує “Фейсбук”, про їх застосування у внутрішньоукраїнській політичній боротьбі аґенство “Слідство.інфо” зняло фільм “Я — бот”, велика громадська орґанізація “Інтерньюз” проводить серйозні міжнародні навчання по боротьбі з ботами. Звісна річ, провідна роль тут також у спецслужб. Більша частина ботів світу координується і фінансується терористичними орґанами державної влади РФ, про що була нещодавно велика стаття (спеціально московською мовою!).

Інтерв’ю з офіцером СБУ Олегом Самойленком влучно вказує на велику кількість різних хитрощів кацапів і на конкретні персоналії. Розсекречена інформація стосовно засуджених колаборантів та повністю “русскаго” і не володіючого нормальною мовою тролевода Сергія Жука проливає світло на багато не завжди очевидних закономірностей.

На “русскій мір” працюють в основному за гроші. Працюють соціальні низи. В самому “русскам мірє” — переважно, а поза його межами — майже без винятків. Гроші — з нафти. “Русскій мір” потрібен розпорядникам нафти, щоби далі сидіти на нафті. Прізвища у них — не руські. За такий уклад не тільки воювати, але і строчити дописи в інтернеті підуть лише нікчеми.

Інтерв’ю вражає кількістю фактів дії московських тролів від імені українських патріотів. Причин цього є безліч і я перерахую тут деякі з них. Створивши патріотичну спільноту (навіть у якій абсолютно все правильно!) – кацапи збирають персональні дані учасників, можуть вивідати щось про нас, “в темну” використовувати неуважних українців. Але набагато частіше “проукраїнські” ґрупи створюються для прищеплення хибного розуміння деяких процесів. У цій темі можна загрузнути, бо тут треба наводити конкретику і не факт, що ми розумітимемо її однаково, невідомо, хто з нас виявиться правий. Тому я звертаю увагу на інший нюанс, більш однозначний та цікавий — бойовик і тролевод Сергій Жук плекав ґрупи у фейсбуці із протилежним змістом. Але не було жодної поміркованої, котра світоглядно була би посередині.

Оце й ілюструє ще одну технолоґію кацапів, котрі хочуть знищити Україну. У будь-якому суспільстві є люди з протилежними поглядами на велику кількість питань. Вони уживаються між собою, а якщо не можуть — виїжджають до тієї країни, де їм буде добре. Поганим людям будь-де буде погано, але саме тут ми говоримо не про них. Ми говоримо про те, що громадяни України “ватник” та “бандерівець” можуть жити поруч досить довго і з часом життя покаже, хто правий без війни та інших страшних подій. Якщо такі люди не є освіченими і не “шукають істину разом”, мирне співіснування забезпечується наявністю поруч або аполітичних, або поміркованих елементів, які утихомирюють обох і забезпечують стабільність. Це дуже важливий механізм і він однозначно вигідний Україні. Двадцять два роки тому більшість проголосувало за комуністів майже в усих областях. Зараз — нема такої партії. Тринадцять років тому, коли я побував у Львові вперше, там майже всі книжки й ґазети були московською. Зараз — уже в Харкові скоро буде більше українською, аніж московською. Тенденції не на користь москалів, тому вони й напали. Зрозуміли, що “культурну війну” вони не виграють. Якби Україна московізувалася, вони не нападали би, а почекали би, поки ми до них попросимося. Але засади українського суспільства, які би ми проблеми не мали, ґарантують розвиток, віддалення від росії. Тому підтримують кацапи одних радикалів та інших радикалів, а зв’язуючі їх ланки — не підтримують. Вони хочуть, щоби суспільство розвалилося.

Я сам радикал не закликаю до толерантности і поваги до тих, хто на них не заслуговує. Але я кажу про те, що повинен бути певний підхід, небажані різкі рухи і завжди повинна бути самокритика. Боти же у фейсбуці діють точно навпаки — згадують усі найгостріші питання та розгойдують емоції, провокують на необдумані акції протесту як українців, так і малоросів.

Масштабні спецопареції ворога неосвічена людина не помітить, а для тих, хто вивчали медіаґрамонтість, критичне мислення — вони на поверхні.

Уважніше ставтеся до того, що бачите у Фейсбуку, навчіть цьому знайомих.

І, якщо бачите акаукт, котрий схожий на бота — скаржіться в адміністрацію, нехай блокують кацапеня.

Ігор Алексєєв

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!