Хай тут буде мир!

Сьогодні, Україна переживає важки часи. Потужний фактор гібридної війни з північним сусідом ще довго буде на порядку денному, адже «Ху…ло» та його оточення зацікавлені в тому, аби в Україні постійно були конфлікти та негаразди.  Релігійне життя України не залишається поза увагою агресора. Наприклад, ситуація в українському православ’ї, створення та розвиток Православної Церкви України до несхочу дратує «північного сусіда».

У вересні, як завжди буде святкування єврейського Нового року (Рош-Ха-Шана). До міста Умань на могилу одного із засновників хасидизму цадика Нахмана  очікується масове прибуття значної кількості віруючих-хасидів з Держави Ізраїль та інших країн. Не всім в Україні подобається прибуття значної кількості чудернацьки одягнутих іноземців із дуже специфічною культурою та традиціями. Проте, важливим завданням в українському суспільстві на сьогодні є збереження міжконфесійної та міжетнічної злагоди, недопущення пошкодження культових споруд та пам’ятників. Хай хоч на релігійному «фронті» на ділянці хасидизму та юдаїзму в нас панує мир та злагода, бо на ділянці побудови українського православ’я завдяки московським попам в нас ще довго буде запекла боротьба.

Тому, нехай хасиди потанцюють свої танці в Умані без перешкод та розкажуть всьому світові, що українські націоналісти та фашисти-бандерівці – найбільш гостині та доброзичливі у цілому світі.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Соціальні стандарти ростуть!

Наразі головним завданням для української влади є захищення державного суверенітету та звільнення окупованих територій нашої батьківщини. Однак, не менш важливим залишається і підвищення добробуту населення.

Тому, для забезпечення своїх громадян належним рівнем життя, влада почала активно впроваджувати реформи, збільшувати соціальні допомоги, заробітні плати та навіть одноразові виплати. Також робиться все можливе для подолання економічної кризи, з усіма її наслідками.

Одним із аспектів зростанням соціальних стандартів населення виступає підняття прожиткового мінімуму, що все таки ґрунтовно впливає на збагачення населення.

У проекті державного бюджету, який планується внести на розгляд до Верховної ради України у вересні цього року планується з 1 січня 2020 р. після зросту, прожитковий мінімум становитиме 4378 грн гривень, що аж на 2,5 тисячі більше ніж було закладено у 2019 році. Хоча на перший погляд зростання дуже навіть мізерне, але при більш колосальному зростанні може виникнути велика кількість проблем, серед яких є великий тиск на економіку країни. Зокрема планується розвивати сам прожитковий кошик, який повинен складатися не тільки з мінімально необхідних продуктів, а й враховувати інші потреби українців.

Також уряд протягом року збільшив заробітні плати для вчителів, зокрема 1 вересня 2019 року тим особам, які не отримали підвищення по зарплаті до цього моменту  – на 10%.  Також, у липні 2019 року постановою Кабміну було затверджено підняття рівня заробітної плати для вихователів дитячих садків та співробітників ВУЗів. Розмір підвищення коливається від 20-70 % від попереднього рівня. Так, наприклад, молодші вихователі з 2020 року отримуватимуть 6369 грн., більш досвідчені вихователі – до 9100 грн.

З вищевикладеного, здається що дані підвищення «соціалки» не дають майже ніякого результату, зважаючи на існуючий ріст комунальних платежів та цін на продовольчі товари. Проте, хочеться зазначити, позитивні зміни відбуваються, і ми реально можемо їх відчути. І давайте не будемо забувати, що це все відбувається в період коли Україна протистоїть  з набагато сильнішим зовнішнім агресором, а значна частина території з економічно-важливими підприємствами знаходяться під окупацією.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Бесплатный сыр – только в мышеловке

В тот момент, когда в Украине происходил рост комункали, «чиновники» и кураторы «ДНР/ЛНР» лихо использовали этот факт для демонстрации своим жителям, «насколько украинцев не жалеет власть, и как мы вас оберегаем от повышении» цен. Ведь по заверениям «министров ДНР», речи о даже минимальном повышении коммуналки даже не идёт.  Но что оказалось на деле? С 1 сентября платежи для «жителей ДНР» выросли. Давайте рассмотрим этот факт детальней.

На протяжении последних пяти лет единственным достижением «ДНР», на котором постоянно пиарились «республиканские власти», был мораторий на рост оплаты жилищно-коммунальных услуг. Тарифы на ЖКХ все это время оставались на уровне 2012 года, оплата водоснабжения и электроэнергии не менялась с 2010-го, а стоимость отопления и того раньше – с 2009-го. По заверениям «чиновников», на коммуналку у жителей уходило примерно 8% доходов. Однако цена такой «витрины» оказалась непомерно высокой. И вот, с 1 сентября в «ДНР» повысили коммунальные тарифы.

Чем заканчиваются игры в социализм

Первый «глава ДНР» Александр Захарченко, взорванный 31 августа 2018 году в центре Донецка в собственном кафе «Сепар», постоянно подчеркивал – пока идет война, никакой речи о росте коммуналки быть не может. О том, что этот вопрос «даже не витает в воздухе» в 2017-м заявлял и руководитель «республиканской службы по тарифам ДНР» Александр Алипов. Самый главный «республиканский коммунальщик» Сергей Наумец пару лет назад уверял, что «сдерживание тарифов является одним из факторов стабильности в ДНР… Мы учитываем определенные сложности экономической обстановки и поэтому удерживаем цены на прежнем уровне». И прошлым летом «министр ЖКХ» Наумец красноречиво подчеркивал, что стабильные тарифы – принципиальная позиция «правительства», приводя при этом в назидание регулярный рост цен на коммуналку на подконтрольной Украине территории. По словам того же Наумца, поддерживать низкие цены удавалось за счет финансировования из России и режима жесткой экономии.

Впрочем, у игры в социализм оказалась не совсем приятная сторона. Так, директор местной теплопоставляющей компании «Донбасстеплоэнерго» Руслан Капленко в мае этого года осторожно заметил, что действующий отопительный тариф десятилетней давности не покрывает даже половины всех расходов.

А «принципиальная позиция» «министра ЖКХ» дала течь уже в феврале 2019 года. Наумец признался, что из-за низких тарифов в коммунальной сфере «республики» существуют определенные проблемы. Причем не только с выплатами зарплат, но и их размерами, а также количеством желающих занять за копейки вакантное место. «Министр» был вынужден озвучить, что зарплата дворников по «республике» составляет в среднем 3 400 руб., (1 393 грн по местному курсу валют), слесаря – 5 000 руб. (2 049 грн) .

Не удивительно, что с такой оплатой труда наводить чистоту на улицах идут преимущественно женщины пенсионного возраста, едва ли способные справиться с тяжелой физической работой, что само собой сказывается на качестве оказываемых услуг. И менять трубы в домах за зарплату слесаря уже нет желающих. Утекающие кадры пытались пополнить за счет выпускников «Донбасской академии строительства и архитектуры ДНР», но, видимо, безуспешно: весной этого года из 7 600 сотрудников сферы ЖКХ, положенных по штату, в наличии было чуть более 3 000 человек.

Отток кадров и недоукомплектованность привели к тому, что прошедшей зимой коммунальщики физически перестали справляться со своими обязанностями. Расчищать снег, колоть лед и посыпать дорожки граншлаком стало некому, что вызвало массовое возмущение жителей Донецка. Зимней уборкой беды «республики» не ограничились. Слабым местом городских ЖКХ стали протекающие крыши многоквартирных домов и «тающий» асфальт на тротуарах.

Еще одной острой проблемой стал вывоз мусора, вернее отсутствие такового. Тянется она с декабря 2018-го и по нынешний день. В мусоре утопает ДонецкХарцызскЕнакиевоАмвросиевка, Макеевка, Ждановка и иные города. Местные общественники начали кричать о предстоящей экологической катастрофе. «Глава ДНР» Денис Пушилин признал происходящее «общереспубликанской» проблемой, связанной с фиксированными тарифами. «Коммунальные предприятия находятся в таких условиях, когда не хватает техники, не хватает бюджета. А если мы учтем момент, что тарифы на коммунальные услуги не повышались с 2014 года, это еще усложнило и так непростую жизнь коммунальных предприятий», – отметил Пушилин.

Повышение «с человеческим лицом»

О повышении коммунальных тарифов всерьез заговорили еще в июне, и вскоре «министр ЖКХ» Наумец официально анонсировал повышение стоимости трех услуг: водоснабжения, вывоза ТБО и обслуживания жилого фонда, добавив, что если этого не сделать сейчас, то «республика» рискует остаться вообще без коммунальщиков.

Итоговые цифры появились в «республиканских» медиа уже накануне 1 сентября. «Министр ЖКХ» Сергей Наумец уверял, что «квитанция в среднем из расчета двухкомнатной квартиры на трех человек поднимется примерно на 200 руб. (77 грн, – ред.)». Глава «республиканской службы по тарифам» Александр Алипова уточнил, что «услуги по вывозу мусора и квартплате повысятся на 30%, по водоснабжению в Донецке – почти в 2 раза, по другим городам и районам – в 1,5».

Сейчас в каждом городе – своя тарифная сетка, но повышение коснулось всех.

Для примера возьмем Горловку, где цена на три ветви коммуналки выросла следующим образом:

услуги водоснабжения повысились на 52,7% (итого 12,72 руб. за 1 куб. м, или 4,89 грн);

стоки – на 57,1% (итого 8,83 рублей за 1 куб. м, или 3,40 грн);

вывоз ТБО (на 1 человека) – почти на 30%;

квартплата – на 30%.

Чтобы разобраться, насколько по факту выросли тарифы, возьмем горловскую однокомнатную квартиру площадью 40 кв. м. с одним жильцом, снабженную такими благами цивилизации как водоснабжение, централизованное отопление, газ и колонка для нагревания воды (без счетчиков).

Если до 1 сентября квартплата за такое жилье в 40 кв. м составляла 200 руб. (76,92 грн), то теперь придется выкладывать 260 руб. (100 грн). Рост – на 30%.

Подорожавшее холодное водоснабжение и стоки при использовании в месяц нормативных 11,4 м³ обойдутся в 11,4 куб. м х 12,72 руб.+ 11,4 куб. м х 8,83 руб.= 245,67 руб. (94,48 грн). Ранее эта коммунальная услуга обходилась в 159 руб. Налицо подорожание – более, чем на половину (+55%).

Стоимость вывоза мусора так же выросла на 30% с 13,92 руб. (5,35 грн) до 18,1 руб. (6,96 грн).

Вопрос о росте цен на электроэнергию пока не стоит, поэтому с учетом того, что экономный жилец будет использовать не более 100 кВт электричества в месяц получаем месячную оплату в 82 руб. (31,54 грн). Сюда же можно отнести расценки на центральное отопление, которые пока тоже решили не трогать – ежемесячные выплаты вне отопительного сезона обойдутся в 354 руб. (136,13 грн), а при оплате сугубо в течение отопительного сезона – в 911 руб. (350,38 грн).

Хотя цена на газ пока остается стабильной и составляет 2,36 руб. за кубометр (при норме потребления с колонкой и плитой 10,49 куб. м в месяц – выходит в 24,75 руб. или 9,52 грн), не факт, что они останутся такими надолго. Тем более, что позиция в этом вопросе безвозмездного (на данный момент) газового донора – России не до конца понятна, а «чиновники» «ДНР» не особо скрывают, что следующий этап подорожания начнется уже в следующем году.

Итого: содержание однокомнатной квартиры в Горловке обойдется с новыми тарифами в 985 руб. (379 грн) против 833 руб. (320 грн) до начала осени. На первый взгляд суммарное подорожание на 18% –незначительно и, по версии самого «министерства ЖКХ», эта цифра должна составлять не более 7% в общей структуре доходов. Но при таких данных «министерства» доход рядового жителя в «ДНР» должен составлять 14 071 руб. (5 412 грн). А на самом деле зарплаты в таких крупных городах как Горловка, Макеевка, Енакиево и пр. – в пределах 8 тыс. руб. (3 077 грн), да и в Донецке – 10-12 тыс. руб. (3 846 – 4 615 грн).

То есть после повышения коммуналки ее оплата в доходах горловчанина, проживающего в 40-метровой однушке, составляет против прежних 10% уже 12%.

Уже не говоря о пенсионерах с новыми повышенными пенсиями в 4 000 руб. (1 536 грн). При этом в «ДНР» них никаких субсидий не предусмотрено, поэтому одинокому пожилому обладателю 1-комнатной квартиры придется выкладывать на коммуналку 25% своих доходов.

В долгах как в шелках

Уровень оплаты услуг ЖКХ и до этого оставлял желать лучшего. Долгое время процент неплательщиков в «ДНР» оставался тайной – со страниц газет писали лишь, как «республике» все замечательно, как строим, поднимаем, выполняем и перевыполняем.

Первые намеки на то, что с оплатой коммуналки в «республике» что-то идет не так начали появляться осенью прошлого года, когда «глава ДНР» Денис Пушилин специальным «указом» продлил период реструктуризации долга за оплату коммунальных услуг до 5-ти лет, а еще парой месяцев ранее «министерство юстиции» пригрозило, что к злостным неплательщикам будут применяться меры вплоть до отъема квартиры и подписки о невыезде за пределы «ДНР». О продажах «с молотка» арестованного имущества свидетельствуют многочисленные объявления «республиканских» товарных бирж.

Впрочем, с учетом тяжелой экономической ситуации и мизерных зарплат в «республике» жесткие меры помогают не особо, о чем свидетельствует хотя бы то, что, по заявлениям «министра ЖКХ» Сергея Наумца, с января по август текущего года сумма задолженностей по коммуналке в «ДНР» выросла с 6 до 10 млрд руб. Рассчитывать, что процент плательщиков резко возрастет после подорожания услуг – глупо. Скорее, сумма задолженностей будет расти на порядок быстрее, а немногочисленные ряды работников ЖКХ станут еще реже, что рано или поздно может привести к настоящему коммунальному коллапсу, по сравнению с которым невывоз мусора покажется мелкой неурядицей.

Джерело:
https://dnews.dn.ua/news/727345

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Хлебом, солью…

Из-за мрачных перспектив угольных шахт ОРДЛО и неудачи в экономической сфере “маленьких угольных швейцарий” в ОРДЛО сменили курс пропаганды.

Теперь вместо “экономической” изюминки “Донбасс-кормилец”, визитной карточки ОРДЛО, стала культура.

Культурой, ну, вернее тем, что вкладывается в это понятие в ОРДЛО, заполняются передовицы СМИ, пишет Олена Степова для Спротив.инфо.

В информ-тренде ОРДЛО не надои и удои, и даже на день шахтера в ОРДЛО не стали рассказывать об “выполнили-перевыполнили-добыли”, а красочно запустили “выступили-приехали-участвовали”.

Первая ступень пирамиды потребностей Маслоу “хлеба”, начала раздражать “народ Донбасса” и даже стала опасной для юзанья.

Вместо обещанного “к нам будут ехать и завидовать жизни на Донбассе” и “все предатели беженцы вернутся из укропии поджав хвост”, “кормильцы Украины” еле сводят концы с концами и ноют о невозможности прожить в условиях русского мира с зарплатами и ценами в рублях.

Поэтому раздражительная ступень “хлеба” быстро заменилась следующей — “зрелищ”.

Проблемы “нечего жрать-нечем платить” мягко нивелируются, и затираются белым цветом экранов.

Потребность в хлебе, не выплаты зарплат, мягко забивают концертными программами. Охлос рукоплещет, ведь концерты бесплатные. Халява рулит, наркотики и водка, на которую даже в условиях не выплат зарплаты Охлос всегда как-то находит деньги, помогают убаюкивать — в ОРДЛО все хорошо, процветание стабильно, балалайка балалает, а значит, Россия рулит!

Сегодня в ОРДЛО особенно музыкально. Еще бы, шахтерам к дню их профессионального праздника не выплатили зарплату, на многих шахтах дали всего 10%, да и привычная “дняшахтерская” премия в этом году тихо прошуршала мимо.

СМИ ОРДЛО забиты “на Украине шахтеры 5 лет не получают зарплату” и “к нам с концертной программой”. В общем, все по канонам ЦК КПСС- “враг загнивает”, “процветание и стабильность”!.

Праздники в ОРДЛО – это всегда ностальжи: колонны, флаги, транспаранты, фото лидера, обязательное построения людей в фигуры, дети, голуби или куски угля на палках (на 9-е мая, куски угля заменяют дедами), картонные танки, рисунки на асфальте и почем-то “праздник холи” — обсыпание красками, которое явно пахнет “западом” и не вяжется со скрепами.

На праздники в ОРДЛО всегда едут знаменитости. Если на День шахтера “киевская хунта” всегда на Донбасс везла звезд мирового или украинского шоу-биза, уровня “звезда первой величины”, то для “народа Донбасса” достаточно русских балалаек, типа “Воровайки”. Тюремный шансон здесь до сих пор рулит.

Престарелые звезды РФ, молодые российские фонограмщики с песнями “Лифчик”, “Затяжка”, “Семки”, “Плюнул в душу”, “Покурим” всегда собирают толпы, даже, если эта толпа 3 месяца сидит без зарплаты, она все равно будет танцевать, бухать, драться и блевать. За зарплату не вспомнят. Ведь на Донбассе главное – культура.

Сегодня небольшой обзор концертных программ ОРДЛО и новостей процветания.

В Антраците и Красном луче ОРЛО шахтерам дали 10% зарплаты за июнь 2019-го.

Ровеньки, Свердловск, Краснодон сидят без зарплаты.

В Луганске режут на металл трубопрокатный и патронный заводы. Рабочие режут, те, кто еще не сокращен. Остальные уже на бирже труда, ищут варианты “процветания” “республик”.

Ну, и концертно-культурные новости из официальных источников ОРДЛО:

***В рамках фестиваля “Таврида-АРТ” в Судаке выпускник Луганской государственной академии культуры и искусств имени Михаила Матусовского Сергей Нихаенко прошёл в полуфинал международного телевизионного вокального конкурса “Новая Волна-2020”. Об этом 22 августа сообщили в Администрации города Луганска.

– Благодаря своей авторской песне, инструментальную аранжировку, которую я записал месяц назад с участниками форума “Таврида”, я попал в полуфинал всеми известного вокального конкурса, – отметил Сергей Нихаенко. Полуфинал состоится весной 2020 года в Москве.

Сергей Нихаенко рассказал, что впереди его ожидает много интересного, например, он собирается на кастинг телевизионного вокального проекта Первого телеканала “Голос”.

***Анна Боронина, Тимур Родригез и группа “Марсель” дали концерт в Луганске. 24 августа 2019 года на Театральной площади города Луганска состоялся праздничный концерт, посвященный Дню шахтера, на котором выступили известные российские звезды — Анна Боронина, Тимур Родригез и группа “Марсель”.

Первой на сцену вышла звезда Black Star Анна Боронина, которая исполнила свои хиты “Лифчик”, “Зажигалка”, “Гаджет” и многие другие.

***В честь 150-летнего юбилея столицы ДНР, всемирно известная пианистка из США Валентина Лисица выступила для дончан с концертной программой “Донецку – музыка души”.

В концерте под открытым небом вместе с американской пианисткой выступил симфонический оркестр Донецкой государственной академической филармонии. У подножия монумента “Твоим освободителям, Донбасс” прозвучала музыка Прокофьева, Чайковского, Хачатуряна, Рахманинова и других всемирно известных композиторов, а в завершении концерта –знаменитая сюита Георгия Свиридова “Время, вперёд!”.

После концерта глава Донецкой городской администрации Алексей Кулемзин поблагодарил Валентину Лисицу за подаренные прекрасные мгновения музыки, и преподнес в подарок от донецких кондитеров торт с изображением герба Донецка.

“Должен сказать, что за гастролями в воюющем городе лежит великое мужество нашего друга, красивой, улыбчивой, хрупкой девушки, мастера своего дела, которая получила по праву всемирное признание. Давайте все вместе ей скажем спасибо за то, что она дарит нам такие прекрасные мгновения, и уже не первый раз. Наверное, она уже давно настоящая дончанка”, – сказал градоначальник.

Отметим, что визиты Валентины Лисицы в Донецк стали практически ежегодной традицией, несмотря на травлю артистки за её политическую позицию в США и Канаде.

*** Красавица из ОРЛО Маргарита Щербак продолжает свое победоносное дефиле по миру. После участия в македонском городе Струга с 7 по 14 августа 2019-года в XV международном фестиваль-конкурсе “Езерски бисери”, “гражданка республики лнр” Маргарита Щербак, примет участие еще в 3-х международных конкурсах, как представитель “лнр”.

Джерело:
https://www.obozrevatel.com/society/olena-stepova-deneg-na-hleb-v-ldnr-net-a-vot-na-narkotiki-i-vodku-nahodyatsya.htm

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Россия в G-7? Не сегодня, товарищи…

Буквально вчера одни сокрушались, а другие в неистовом припадке величия радовались обсуждению темы возвращения России в состав G-7 в рамках разговора президентов США и Франции Дональда Трампа и Эмманюэля Макрона. Казалось бы, осталось только запустить хэш-тэг #Макроннаш и паковать чемоданы, но вот же незадача, остальных участников “Большой семерки” забыли спросить.

И вот, не прошло и суток, а претендующая на неоспоримую гегемонию в ЕС Германия уже отвергла предложение поднимающей голову Франции, а Великобритания, традиционно русофобская в своей внешней политике и подавно поставила крест на данной инициативе. В итоге, Макрон даже изменил нарратив предложения, упомянув уже в контексте и освобождение Россией оккупированных украинских территорий. Но дальше, как оказалось, больше.

Дело в том, что на предложение Макрона отреагировал, в том числе и Владимир Зеленский, отметив, что возвращение РФ в дипломатию возможно лишь после возвращения Украине Крыма, оккупированной части Донбасса, и украинских политзаключённых и военнопленных, томящихся в российских тюрьмах. И, что самое интересное, говорящая голова МИД РФ Мария Захарова решила лично ответить президенту Украины, игнорируя при этом послания канцлера Германии и премьер-министра Великобритании. Видимо с немецким и английским у неё нелады. Причем ответ Марии во всей своей красе демонстрировал степень порезов от рассыпавшихся вдребезги хрустальных замков. Но, обо всем по порядку.

Так, говорящая голова МИД РФ ссылаясь на “бессмысленный набор букв” решила провести ликбез на тему дипломатии и повестки дня. Мария в 4-х пунктах своего послания описывала терминологию и её применение в конкретных условиях, но при этом ни единым словом не обмолвилась об условиях – возвращение оккупированных Крыма и части Донбасса, а так же пленных.

Так же Маша не обмолвилась о том, что Россия хоть и находится в повестке дня, но не как участник, а как предмет обсуждения. Так же само, как и КНДР, Сирия, Иран, Венесуэла или вспышка очередного заболевания типа Эболы. Ещё раз, Россия – не участник, Россия – предмет. При этом предмет доставляющий дискомфорт и не будь оного, всем жилось бы намного проще.

Иными словами, говорящая голова страны-изгоя, опять же, игнорируя аналогичные посылы канцлера Германии и премьер-министра Великобритании, решила сосредоточиться с менторскими замашками, на совершенно отстраненной от сути теме, дабы отвлечь внимание соответствующей аудитории от сути. Сути заключающейся в том, что любые попытки России вернутся в большую политику на правах полноценного и равноправного участника, а не пребывать в состоянии наглого гопника, будут пресекаться без выполнения основных пунктов требований.

Но, зачем рушить своими же руками хрустальные замки, намного проще набрать “бессмысленный набор букв”, который для РФ ровным счетом не решит никаких задача, а Марию Захарову лишний раз выставит не дипломатом-профессионалом, а банальной говорящей-головой. Но, в данном случае, уже даже офисной клавиатурной-обезьянкой. Карьерный рост, он такой…

Джерело:
https://www.obozrevatel.com/russia/zloj-odessit-zaharovu-brosili-na-ambrazuru-ili-strasti-po-uskolzayuschemu-g-7.htm

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

ШАНС НА УСПЕХ

Вот и закончился избирательный цикл, который длился аж с января этого. Как итог – новый президент, новый парламент с колоссальным перевесом партии «Слуга народа». Своего рода начинается новый этап украинской истории, который должен показать сохранение стремления нашей страны к евроинтеграции, и, в тоже время, незыблемого и стойкого противодействия агрессивным действиям Российской Федерации, которые «захватили» наши территории, подобно древним варварам. Донецк, Луганск, Крым – это Украина, аксиома, которая пророссийским деятелеям почему-то до сих пор не ясна.

Но отдельно хотелось остановиться на самих выборах. Я считаю, и, думаю, другие со мной согласятся, что впервые за долгое время оба избирательных процесса были действительно демократическими и  конкурентными, прозрачными. Этими догматами оперируется большинство экспертов, политологов и социологов, как украинских, так и иностранных. Да, обе кампании были бескомпромиссными и ожесточенными, в отдельных моментах медийно грязными, большое количество компромата сыпалось на голову как кандидатам в президенты, так и в народные депутаты. Но не это ли политтехнология, которая использовалась, используется и будет использоваться всегда? Сильно заострять и акцентировать внимание на этом не стоит. В любой стране мира это действует, и одно из средств достижения результата – получение голоса избирателя, который всё расценивает на своё усмотрение.

Будут ли массовые акции протеста недовольных результатами выборов? Нет. Почему?

Возьмём в первую очередь партии, которые финишировали следом за президентской. «Оппозиционная платформа – За життя», «ЄС», «Батькивщина», «Голос». В целом, их процент был предопределён президентскими выборам, и соответсвует рейтингу доверия украинцев политическим деятелям этих партий. Поднимать толпы недовольных пенсионеров, бюджетников или молодёжи нет необходимости – результат будет один и тот же.

Место «Голоса» под. куполом Вреховной Рады могли занять ряд партии – «Сила и честь», ВО «Свобода», «Гражданская позиция», «Самопомощь», и ветеран «Радикальная партия». Но откровенная пассивность многих из них, не продуманная предвыборная программа, усталость от старой «шарманки» – всё это сыграло в пользу партии Святослава Вакарчука, новой и амбициозной партии, которая будет делать первые шаги в главком законодательном органе страны.

Поэтому, кому и будет выгодна напряженная социальная и общественно-политическая обстановка в Украине – это нашим «дорогим» соседям, пропагандистки рупоры которого не замолкают ни на минуту.

Параллельно, российская дезинформация относительно выборов в Верховную Раду пытается убедить мир в том, что Украина отстаётся такой же «ультраправой и ксенофобской державой».

Так, в интернет-изданиях L’Humanite, Mediapart и AgoraVox размещались статьи, которые пестрят заявлениям о «развязании Украиной войны на Донбассе», «наличии ксенофобских, антироссийских националистических элементов, повышение неонацистсих догматов и идеологий в бывшей коммунистической стране», «обвинение в чрезмерной коррумпированности и соответсвующей деградации страны». Отрицать тот факт, что наша страна коррумпирована – это равносильно вранью самому себе. Но не ради борьбы с ней народ изъявил поддержку президенту, не к этому мы стремимся? Мы развиваемся как европейское государство, что чуждо нашему соседу.

Наличие этих нарративов в российской риторике означает только одно – выборы прошли успешно и открыто, в лучших традициях верховенства права.

Остаётся только одно – воспользоваться этим шансом, и показать, насколько сильна Украина.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

29 років тому було прийнято Декларацію про державний суверенітет України

Влітку 1990-го російські газети — в кращих традиціях радянсько-партійної журналістики — розповідали про те, що «українські націоналісти каламутять в країні воду». Малося на увазі прийняття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України. Навіть деякі російські демократи засудили, хоча й обережно, цю подію, мовляв, потрібно спільними зусиллями оновлювати країну, маючи на увазі Радянський Союз.

Про причини і обставини, які призвели до розпаду найбільшої у світі імперії, сказано й написано багато. Але історики й експерти, досліджуючи цю подію, чомусь рідко згадують Декларацію про державний суверенітет, прийнятий українським парламентом. Декларація стала чи не першим «цвяхом, забитим у домовину радянської імперії». Це дійсно так, бо ми, українці, були одними з перших (після Литви) радянських республік, хто зробив реальні кроки до відділення від «єдиного і нєдєлімого». І, незважаючи на істерію, здійняту в Білокам’яній, українці хоч і повільно, але йшли до заповітної мрії своїх пращурів — побудови власної держави.

В Україні, на відміну від інших «братніх» республік, до відкритих сутичок із правоохоронцями, не кажучи вже про армію, не доходило. І дякувати Богу. Але й тут політичне життя вирувало: демонстрації демократичних сил, сміливі виступи з парламентської трибуни, вимоги окремих політиків обмежити владу партії, а то й взагалі заборонити її. Словом, все йшло до прийняття цього вікопомного документа. Не кажучи про те, що інтрига зберігалася до останньої миті. І це не дивно: із загальної кількості парламентарів 373 були комуністами, тобто 85 відсотків. Але результат голосування в парламенті виявився вражаючим — такого не очікував ніхто: «за» — 355, «проти» — 4, «утримались» — 0, «не голосували» — 26.

Перший крок для стоврення самостійної держави. Так, у преамбулі Декларації наголошувалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».

У ній йшлося і про те, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.

Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювався намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а за необхідності ввести власну грошову одиницю.

Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації. Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і зобов’язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Також проголошувалося право України безпосередньо реалізовувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

Комуністичному керівництву здавалося, що це були такі собі «українські жарти». Проте виявилося що це не так: нашому прикладу послідували парламенти інших республік. Проте господар Кремля все ж вирішив переграти республіканських лідерів, підсунувши їм ідею союзного договору. І хтозна, як би воно було, коли б не державний заколот, що стався у серпні 1991-го: після його провалу Верховна Рада проголосила Акт про незалежність України, а незабаром, у грудні місяці, відбувся й референдум, на якому українці висловилися за право бути господарями на своїй землі. І все ж витоки цих двох подій сягають липня 1990 року, коли була ухвалена Декларація про державний суверенітет України.

І сьогодні, як 1919 року йде війна…

Відтоді минуло майже 30 років. З історичної точки зору це не так вже й багато. Але, разом із тим, не можна недооцінювати цю подію. Адже йшли ми до неї століттями, а шлях наш був не лише складним, а й трагічним, скроплений кров’ю мільйонів наших пращурів.

Майже сто років тому, у 1919 року, здавалося, що ось вона, воля. Але російські більшовики знищили Українську Народну Республіку. Чи багато хто вірив, що з часом вона відродиться?

А навесні 2014-го у двері багатьох українців постукала війна. Зі сходу — звідтіля, звідки вона вже приходила на нашу землю. Сьогодні, говорячи про Декларацію від 16 липня 1990 року, мимоволі згадуєш Універсали Української Центральної Ради, особливо останній — IV. Так, приймалися в різні історичні епохи і за різних умов, що, звісно, не могло не позначитися на їхньому змісті. Але об’єднує їх одне — прагнення українців мати власну державу, будувати добросусідські відносини з іншими країнами і народами тощо. Тоді, 1919-го, російські більшовики відразу пішли на нас війною. 1990-го радянська імперія, яка вже тріщала по швах, утрималася від цього кроку. Натомість вірні її послідовники, виховані в нетрях КДБ, за 24 роки намагаються «виправити цю прикру помилку». Тому і ллється сьогодні кров українців-патріотів, які захищають свою землю від знавіснілого ворога, тому і маємо мільйони тимчасових переселенців, десятки тисяч вщент знищених будинків, шкіл і дитсадків.

Проте цю війну ми не програємо!

Джерело:
https://m.day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/16-lypnya-1990-go-zyavylasya-nadiya-na-vlasnu-derzhavu

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Освобождение Мариуполя от “сепаров”

5 років тому, українські війська визволили від проросійських окупантів Маріуполь.

Ще з самого початку втілення в життя російськими агресорами сумнівної ідеї «русского мира», а потім і в час неприкритої збройної агресії проти України Маріуполь був (та й залишається) ласим шматком для Кремля, адже це місто має надзвичайно важливе стратегічне значення.

Маріуполь – це і порт, і два металургійні комбінати (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча та «Азовсталь») та найбільше в Україні машинобудівне підприємство – концерн «Азовмаш», продукція яких складає значну частину експорту України. Протистояння між українцями і проросійськими сепаратистами розпочалося в Маріуполі майже одразу після втечі з України президента Януковича. Особливо проросійські сили активізувались після так званого приєднання Криму до Росії.

Приблизно з середини квітня Маріупольська міськрада була захоплена сепаратистами, які наводили жах на місцевих мешканців, показуючи, хто в місті господар. 9 травня, виконуючи накази московських кураторів, вони штурмували міське УВС – Маріуполь перейшов під їхній повний контроль. При цьому було поранено і взято в полон начальника УВС Валерія Андрощука і вбито начальника ДАІ Віктора Саєнка, бійця добровольчого батальйону міліції «Азов» Родіона Добродомова. До того ж, терористи заблокували бетонними блоками декілька вулиць у центрі міста і захопили адмінбудівлі. Міліція, СБУ і прокуратура були повністю паралізовані, а чимало хто з силовиків вже готувався приміряти на себе російську форму за прикладом своїх кримських колег.

Після подій 9 травня і фактичної втрати контролю над третім за розміром містом Донбасу – Маріуполем, Україна контролювала лише маріупольський аеродром, на якому знаходилися українські нацгвардійці, військовослужбовці Збройних Сил України, та півтори сотні добровольців з батальйону МВС «Азов». Штурм Маріуполя українське командування спочатку планувало на 23 травня 2014 року, аби надати можливість містянам проголосувати разом з іншими українцями на президентських виборах, але згодом, після аналізу наявних сил і засобів, відмовилося від цього плану.

Остаточною датою початку визволення було визначено 13 червня. У спецоперації брали участь 150 бійців спецбатальйону «Азов», 2 роти спецбатальйону «Дніпро», 2 роти Національної гвардії та спецназ МВС. Блок-пости на в’їздах до міста контролювали військові, допомога надходила також від членів Правого сектору та місцевих активістів. Для блокування району проведення спецоперації було залучено близько 500 військовослужбовців ЗСУ та НГ.

Штурм розпочався о 5-ій ранку. У ході зачистки Маріуполя від проросійських найманців було ліквідовано їхні ключові опорні точки, знищено техніку та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради. Відтоді, завдяки зусиллям українських військових та самих маріупольців, місто живе хоч і напруженим, але мирним життям, залишаючись вразливим для терактів, найбільший з яких стався 24 січня 2015 року.

Джерело:
https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/2720337-sogodni-pata-ricnica-vizvolenna-mariupola.html

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Інтеграція біженців та переселенців

Міграція є одним з найактуальніших політичних питань у сучасному світі. Чи не найчутливішим її аспектом є вимушена міграція, в результаті якої у багатьох країнах зростає кількість біженців і внутрішньо переміщених осіб. Це супроводжується популістською реакцією, а образи біженців, ВПО і мігрантів огортаються міфами і стереотипами.

Так, Україна не вперше за роки незалежності стикнулася з проблемою біженців. Вибух націоналістичних настроїв, що супроводжував становлення самостійної пострадянської державності у колишніх республіках СРСР Середньої Азії, Північного Кавказу та Закавказзя наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття, також змусив чималі маси населення шукати притулку у більш спокійних країнах пострадянського простору. З багатьох історичних, соціально-економічних і культурних причин тогочасна Україна була однією з найбільш привабливих країн. Усього з 1989 по 1993 рр. в Україну переселилося понад 600 000 осіб. Хоча не всі ці переселенці були біженцями, проте масштаби явища потребували відповідного правового врегулювання, і у 1994 р. було прийнято Закон України «Про біженців», згідно з яким біженцем може вважатися особа, «яка не має українського громадянства і піддається переслідуванням на підставі його расової, національної та соціальної належності, а також за відстоювання своїх політичних або релігійних переконань». Пізніше, у 2003 і 2005 рр., до закону вносилися зміни, але одна з ключових підстав визнання людини біженцем – «відсутність українського громадянства» – залишилася. Тому для визначення статусу величезної маси українських громадян, які в останні два роки були змушені виїхати зі Сходу України і з Криму, було запропоновано більш коректне визначення – внутрішньо переміщені особи.

Необхідно звернути увагу, що на сьогодні не всі громадяни України схвалюють державну політику у сфері забезпечення життєдіяльності вимушених переселенців та біженців переважно через моральні та внутрішньопсихологічні принципи. Деякі особи в них бачить приховану загрозу для громадського суспільства.

Слід зазначити, що на сьогодні, більшість шукачів притулку, біженців та переселенців живуть у містах. Проте, вони не є абстрактною політичною проблемою в міських кварталах, парках,  на підприємствах, лікарнях чи школах — вони є людьми з потребами, обов’язками та прагненнями.

Їх не треба сторонитися, їм треба допомогти інтегруватися до нинішнього громадського суспільства. Необхідно сьогодні прокласти шлях для переселенців, щоб вони змогли стати громадянами завтра. Якщо вони не можуть працювати, навчатися, створювати підприємства чи навіть займатися волонтерською діяльністю через юридичні чи адміністративні перешкоди або тому, що вони не мають доступних можливостей для вивчення нашої мови, ми повинні знайти спосіб для того, щоб уникнути даремного марнування їхнього життя чи талантів. Цього можна досягти цього, якщо вдасться переконати співгромадян, що біженці/переселенці є не загрозою, а можливістю створювати більш інклюзивні, відкриті, творчі та динамічні міста для всіх.

Успішна інтеграція не може ґрунтуватися на відторгненні та страху. Вона може працювати тільки при наявності взаємної поваги та плюралістичної ідентичності громади, що поділяється усіма її учасниками. Необхідно допомогти новоприбулим прийняти цінності рівноправ’я, прав людини та демократії — які є підгрунтям наших суспільств — лише тоді, коли ми самі можемо продемонструвати, що ми живемо відповідно до цих цінностей., подавати приклад, створюючи безперервно відкриті, справедливі та інклюзивні демократії.

З огляду на масштаби переселенського руху, непрості економічні та політичні та соціальні обставини, відсутність практичного досвіду, тим не менш наша країна поступово просувається у напрямі розв’язання цієї вкрай болючої проблеми. Спільними зусиллями волонтерів, громадських організацій, міжнародних і державних установ уже чимало зроблено. Головне – вдалося утримати ситуацію, уникнути масових соціальних вибухів, створити хоча і недосконалу, але більш-менш працюючу систему соціального захисту, утім ще більше залишається зробити. Водночас виявлена значною частиною суспільства єдність і згуртованість перед загальною проблемою є запорукою успіху.

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!

Афера с паспортами РФ

Російський цинізм, як виявляється, немає ніяких кордонів. Мало того, що у Кремлі зробили масштабну міжнародну провокацію, немовби почавши видачу аусвайсів жителям “ЛДНР”, так ще й нагребли з них грошей ні за що. Цікава ситуація, чи не так?

Фейкове російське громадянство дійсно можуть отримати мешканці “ДНР” та “ЛНР”, але зовсім не звичайні смертні. Заради картинки для ТБ завезли до кількох пунктів прийому документів багатьох бюджетників, забрали у них ксерокопії та сказали приходити з цілим пакетом паперів наступного разу. Тоді, мовляв, й почнеться подання заяв.

Але у головах жителів окупованих територій паспорт Росії є квитком у хороше життя, тому “наживку з’їли”. Дотепер біля паспортних столів тусять десятки людей, які вірять у те, що їм нададуть громадянство, почнуть платити чималі пенсії та й взагалі насиплять грошей.

Але місцеві “чиновники”, як їм і казали в Донецьку, дійсно почали збирати пакети документів від людей. Потім – направляли їх заяви до окупованих обласних центрів, де папірці навіть не надсилали у Ростов. Просто внесли до комп’ютерів прізвища бажаючих отримати книжечку з “куркою” (ці списки, доречі, є у наших спецслужб), та запакували у сміттєві пакети. Зрада? Авжеж. І це ще не все. Справа у тому, що з кожного заявника здирали так звані “пошлины” (мито – Прим. ред.) – від 1000 до 1500 рублів. Чимала сума за мірками “ДНР” та “ЛНР”, де у середньому люди отримують три тисячі “дерев’яних” на місяць.

Більше того, найзаможніші “громадяни” квазіутворень вирішили взяти хитрощами та напряму хлинули до Ростова, де й подали документи. Там з них “за послуги” взяли 3500 рублів, але всім без виключення відмовили. Грошей назад, звісно, не повернуть, як і любов до Путіна, який їх знову “кинув”. До того ж, дуже знатно.

Але й на цьому не можу завершити. “Паспортисти” “ДНР” досі збирають списки мешканців, які мріють стати росіянами та поїхати з окупованих територій до РФ. Але, щоб знизити кількість незадоволених відмовами та втраченими грошима, всім у черзі одразу ж повідомляють, що документи не приймають у кількох категорій людей: безробітних, студентів та пенсіонерів.

Така весела ситуація, особливо якщо звернути увагу на те, що за майже місяць лохотрону з людей зібрали більше ніж 5 мільйонів рублів. Дрібниця для РФ в цілому, але ж вони осіли у чиїхось кишенях.

Джерело:
https://24tv.ua/rosiyani_cherez_pasporti_rozveli_na_groshi_meshkantsiv_dnr_ta_lnr_n1156808

Опубліковано в категорії: Новини | Прокоментуй!